Публікаціі

Коаліція 225. Чим спричинена чергова парламентська криза?

Уже 20 днів пройшло з моменту оголошення спікером парламенту Арсенієм Яценюком про реєстрацію в апараті Верховної Ради двох заяв народних депутатів про їх вихід з коаліції депутатських фракцій. Ця подія спричинила цілий ряд заяв, повідомлень, інтерв’ю та юридичних висновків на предмет того, чи є в єдиному законодавчому органі держави легітимна більшість. І як завжди, не зважаючи на одні й ті самі юридичні джерела, думки фахівців, що їх використовували для дачі своїх висновків, кардинально різнились.

На сьогоднішній день активність тих хто бажає в черговий раз «помусолити» питання існування чи відсутність коаліції у Верховній Раді помітно вщухла. Це спричинено перервою у пленарній роботі парламенту та двома тижнями роботи народних обранців з виборцями та в комітетах і фракціях. Але це ні що інше, як тиша перед ураганом, адже одна частина парламенту не віддасть коаліцію без бою, а інша не втратить можливості продемонструвати нефункціональність більшості в існуючому складі за даних умов. Повернення до пленарної роботи парламенту буде пов’язано з блокуванням його роботи, причому спосіб розблокування наразі спрогнозувати важко.

У будь-якому випадку цей час необхідно використати з користю. Але з користю не від пошуку більш вагомих аргументів на підтримку тієї чи іншої позиції, і з користю не від чергових політичних домовленостей одним з учасників яких обов’язково буде Банкова, а предметом, скажімо, чергові дострокові вибори, нова редакція Конституції, крісло очільника уряду. Користь має бути від пошуку причин, наслідком яких і є виникнення цієї парламентської кризи. Причому важливо усвідомлювати, що ця криза є черговою і далеко не останньою.

Після вступу в силу політичної реформи, в українському парламенті час від часу відбуваються події які «кричать» про недосконалість правової бази, що регламентує порядок діяльності депутатських фракцій, а, отже, і самої коаліції. Не всі ці події призводять до блокування роботи Верховної Ради чи дострокових виборів, а тому їх відносять до нормального політичного процесу і не зважають на них. Проте жодним чином не є нормальною ситуація, коли за чинної виборчої системи навіть один депутат відмовляється підтримувати позицію фракції з ключових питань у сесійній залі.

Ненормальність такої ситуації обумовлена способом формування парламенту. І поки стаття 5 Конституції України буде говорити, що саме народ є єдиним джерелом влади в нашій державі, спосіб, у який формується ця влада, має бути вирішальним при визначені порядку та напрямків її діяльності.

Деякі політики та юристи скільки завгодно можуть говорити про недосконалість тексту Конституції після внесення до неї змін, та необхідність схвалення її нової редакції. Проте, Основний Закон визначає лише основні принципи, на яких має будуватися система законодавства тієї чи іншої держави. І якщо ретельно дослідити принципи на яких будується вітчизняне законодавство в частині діяльності парламенту, то проблем ми не знайдемо. Проблеми, при чому доволі серйозні, закладені у способах втілення та реалізації цих конституційних принципів на рівні законів та підзаконних нормативно-правових актів.

Що ж це за конституційні принципи, дух яких не зберігається в українському законодавстві при визначені порядку діяльності парламенту? Перший і основний принцип закріплений у вже згаданій статті 5 Конституції України, яка встановлює, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. У свою чергу народне волевиявлення, відповідно до статті 69 Конституції, здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії. Основний Закон держави не визначає спосіб у який проводяться вибори чи референдум, натомість статтею 92 встановлює, що вирішення цих питань має здійснюватись на рівні закону.

У подальшому, обрана за цими принципами Верховна Рада формує Уряд та здійснює інші функції передбачені Конституцією. Проте, на практиці такі події як, наприклад, невходження народного депутата Івана Плюща до коаліції і вихід з неї народних депутатів Юрія Бута та Ігоря Рибакова свідчать про недотримання конституційного принципу народовладдя, а отже - і спотворення волі українського народу в процесі діяльності всієї Верховної Ради України. Саме спотворення народного волевиявлення в процесі формування коаліції у Верховній Раді V скликання призвело до дочасних парламентських виборів. Ситуація, що склалася у парламенті зараз теж може призвести до подібних подій, але це лише спосіб подолання наслідку, а не причини, яка його спричинила.

Говорячи про причини парламентських криз 2007 і 2008 років, а також інших подій, що мали місце у парламенті і були як викиди пилу та газів перед виверженням вулкану, необхідно повернутись до тези, що саме спосіб формування українського парламенту має бути вирішальним при визначенні та нормативному закріплені порядку його діяльності.

За два останні роки кожен громадянин, якому не байдужа доля нашої держави, вивчив, що коаліція депутатських фракцій, відповідно до статті 83 Конституції України, формується у Верховній Раді України за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій. За результатами виборів також формуються і депутатські фракції. Причому de jure, фракції формуються після складання депутатами присяги на першій сесії новообраного парламенту, проте de facto, персональний склад фракції формується ще на одному з етапів виборчого процесу, а саме на етапі формування виборчих списків партій та блоків.

Крім того, норми Закону, який відповідно до п.20 ч.1 статті 92 Конституції України визначає організацію і порядок виборів, встановлюють, що в Україні парламент формується за пропорційною системою із закритими списками. Це означає, що виборці не здатні впливати на персональний склад списку тієї чи іншої політичної сили. Проте на вибори всі політичні сили йдуть з виборчими програмами, виконувати які, у разі проходження до парламенту, зголошуються ті громадяни, що дали згоду бути кандидатами в депутати від цих політичних сил. І тому виборці обирають не просто народних депутатів за списком, а саме тих, які обіцяють забезпечити виконання виборчих програм або притримуватись політичного курсу, що ними визначений.

Після оголошення Центральною виборчою комісією результатів виборів має значення лише кількість мандатів, які отримала та чи інша партія (блок). Адже стаття 81 Конституції, яка передбачає втрату депутатом свої повноважень у разі його не входження до складу фракції політичної партії (блоку) за списками якої його було обрано, або виходу депутата з такої фракції, забезпечує принцип народовладдя на етапі формування фракцій у Верховній Раді. Також ця стаття наголошує на первинності цього принципу.

Проте, та нажаль, підзаконні акти не спрямовані на забезпечення принципу народовладдя в діяльності Верховної Ради України, а народні обранці не поспішають виправляти цю ситуацію.

Прагнучи до Європейських стандартів життя для народу наші політики ніколи їх не забезпечать поки самі не будуть слідувати Європейським принципам діяльності влади. Так, наприклад, в німецькому Бундестазі (серед європейських парламентів саме він є найбільш подібний за конституційною моделлю до українського) спосіб у який діє вся фракція, визначається всередині цієї фракції. Член фракції, що має відмінну від більшості позицію, діє у спосіб, визначений всією фракцією або складає депутатські повноваження.

Важко уявити, щоб у Верховній Раді України народний депутат, який не розділяє спосіб, у який виконує виборчу програму фракція, написав би заяву про вихід з неї або заяву про припинення депутатських повноважень, що веде до тих самих юридичних наслідків. Для цього нашим парламентарям не вистачає політичної культури. І тому забезпечення результатів волевиявлення у нашій державі повинно здійснюватись шляхом прийняття закону. У тексті такого закону необхідно виключи будь-яку можливість для порушення Конституції України такими депутатами як, наприклад, Бут, Рибаков чи Плющ.

Щодо питання чи є за даних умов в парламенті коаліція, то необхідно сказати, що однозначної відповіді Конституція не дає. Єдиним фактом, який неможливо заперечити, є те, що коаліція Демократичних сил у Верховній Раді України VІ скликання сформована на основі узгоджених політичних позицій двома фракціями, сумарна чисельність яких, відповідно до результатів виборів, становить 228 депутатів. Саме такого висновку має прийти і Конституційний Суд України в процесі розгляду цього питання.

Кім Веремійчук