«Прибулець я на землі...» - доля під зоряним небом
Український філософ Г.С. Сковорода (1722-1794 рр.) випередив рідну епоху на багато століть. Геній з минулого з'явився як посланець майбутнього і міг здатися сучасникам інопланетянином. Як сам він зізнався в одній із книг: «Прибулець я на Землі...». 21 століття оцінило родоначальника української філософії дуже прямолінійно – прикрасило його портретом 500-гривневу купюру. Ось дивна традиція — чіпляти лики праведників на грошові банкноти. Магія фінансів, яка намагається стати володарем душ. Філософія «українського Діогена», названого так за аскетизм, далека від банківської ідеології та загалом світського способу життя. Мудрець цурався сріблолюбства, а світській метушні волів невпинний пошук істини.
***
Шукав він істину не в кабінетній тиші, а в дорозі — мандрівник із палицею в руках... Єдиний випадок в історії вітчизняної думки, коли збігся духовний і фізичний маршрут. Стежка мудрості почалася від порога Києво-Могилянської академії, де пілігрим скуштував фізики та метафізики, діалектики та міфології, освоїв мови (латину, німецьку, грецьку та ін.).
Спокуса чекала на юнака, який мав відмінний голос, коли його зарахували як співака до імператорської капели. Цариця Єлизавета любила насолоджувати слух хоровим мистецтвом і часто влаштовувала концерти. Однак світське ледарство не закрутило голову альтисту, і він повернувся до рідної академії, щоб завершити філософський курс.
Горизонти знання розсунула подорож до Європи. Найкращі бібліотеки, дотик до давніх фоліатів, зустріч із західними вченими та філософами... Це був для Г.С. Сковороди, насправді, ще один університет. 1751 року філософ почав викладати в Харківській губернії, але творча сміливість так налякала ортодоксальне начальство Переяславської семінарії, що воно вказало йому на двері. Закостеніла система освіти перетворилася на клітину, де не розправити крила, зате легко їх зламати.
Якось філософ узяв у руки палицю, закинув за плечі торбинку, вибрав як азимут "Млечный путь", а по народному "Чумацький шлях", і пішов «сіяти розумне, добре і вічне»
Неосяжний намет неба зі смарагдами зірок і зелений килим різнотрав'я стали відтепер для мандрівника рідною обителью. Звідси й гармонійність світогляду Г.С. Сковороди, де все пропорційно: від людини до планети, від небесного світила до світобудови. Земна дорога для мудреця – це проекція небесної, де відстані можна оцінити лише при злитті життєвого та духовного досвіду: «Якщо ми хочемо виміряти небо, землю та море, маємо, по-перше, виміряти себе». Висловлювання мандрівного філософа були крилатими, тому легко входили у кожен будинок і передавалися з вуст в уста.
«Истина имеет простую речь.
Благословен Господь, сделавший все трудное ненужным и все нужное - нетрудным!
Чистое небо не боится молний и грома.
Тот ближе всех к небу, кому ничего не надо.
Не называй сладким то, что порождает горечь.
Добрый ум делает легким любой образ жизни.
Любовь есть вечный союз между Богом и человеком. Она — огонь невидимый, которым сердце распаляется к Божиему слову или воле, а посему и сама она есть Бог».
Це не просто афоризми, як літературні гіперболи, а живі істини, знайдені в гущавині життя та на його узбіччі. Мандрівник не вибирав зручних доріг, а сам торував шлях.
Повага викликав аскетизм мудреця, чий особистий скарб уміщався у дорожній торбинці. Ні день, ні ніч, ні холод, ні спека не могли зупинити мандрівника, що йшов дорогою пізнання, відкритий миру і майбутньому, а тому настільки ж відкритим виявилося його живе, народне вчення.
Кажуть, що одного разу Григорій Савич Сковорода зустрів у дорозі новообрану імператрицю Катерину, і та, здивувавшись засмаглому й обвітреному обличчю мандрівника, немов перед нею був негр, запитала, чому він такий чорний. Блукач усміхнувся: «Е-е-е, вельможна Мати, хіба ж ти де бачила, щоб сковорода була біла, коли на ній печуть та смажать і вона все у вогні?».
Ось так влучно пожартувавши, він зняв ризик знову бути закликаним у царський палац, де його могли замкнути як екзотичну диковину в золоту клітку. І пішов собі далі, куди очі дивляться: дякувати Богові, що батьківська земля безкрайня, а планета зовсім кругла...
Може, і справді він інопланетянин? Вже точно не від цього світу, що, втім, мудрець і не приховував. В одній з головних книг – трактаті про будову миру та рушійні сили, він так передає чутну розмову ангелів: «Цей мандрівник бродить ногами по землі, а серце його з нами спілкується на небесах...». Філософ з благоговінням пише про гірський світ і з глибокою повагою про матінку-Землю.
Біблію мудрець читав у оригіналі, прославляв Бога, проте не падав перед Ним ниць. «Істинна людина і Бог є тим самим», – стверджував він..Ця заява обурила церкву і вона зачинила для єретика двері навчальних закладів. Лекції Г.С. Сковороди за християнським добронравием заборонили - ортодоксів хвилював більше церемоніальний блиск ритуалів, ніж сяйво істини.
Знову бреде мандрівник дорогою – повз верстові стовпи, які марно намагаються приборкати нескінченність... Ці безликі версти мудрець перетворив на відчутні сторінки філософських рукописів, що, слава Богу, не згоріли, але вже багато століть зігрівають людські серця. Етап мандрівки виявився для першого вітчизняного філософа найпліднішим — 18 творів та 7 перекладів з латинської рідною мовою. Не підвладними часу залишаються і нині повчальні твори «Про пізнання самого себе», «Розмова дружня про душевний світ», «Сад божественних пісень»..... Афоризми та інші крилаті вислови стали притчами, прислів'ями та приказками, запліднюючи народну свідомість та зміцнюючи духовні крила нації.
Філософ був першим в історії вітчизни, хто зміг змінити принизливий статус «інтелектуального бездоріжжя», який споконвічно приписували глибинці. Не знаючи втоми, він будив народ, рятуючи від духовного заціпеніння, що породжувало конфлікт із владою, зацікавленою у його невігластві, адже тоді громадянами легше керувати. Мандрівний любомудрий залишився вірним істині, продовжуючи торувати шлях у глибинці, і додав до квітів на узбіччі цілий букет духовних відкриттів.
Рідко траплявся привал, який знову ж таки був приводом для роздумів, щоденникових записів, обдумування нових маршрутів.
Саме цю мить долі вихопила з хроніки Вічності та втілила у картині «Григорій Сковорода. Думки про майбутнє» відома українська художниця Ганна Єгорова. Справді, точна назва для художнього полотна, адже йдеться про духовний завіт філософа своїм нащадкам.
Вже кілька століть мудрець є послом майбутнього. Гуманістична філософія спрямована на світлу перспективу, а тому вона органічно вписалася в ідеологічну доктрину партії «Україна Майбутнього».
Це фактично естафета від родоначальника української філософії Григорія Савича Сковороди до нас, жителів ХХI століття, дорогу в яку проторив геній вітчизняної думки
Анатолій Коротченко
***
Афоризми зібрані Ларисою Сердюк