Тезаурус / Вертепне дійство

Одна з найкращих оздоб Різдва – вертепні дійства. Незважаючи на занепад старих традицій, вертепи залишаються улюбленими формами мистецького вираження різдвяної радости. Це театр, у якому тимчасово акторами стають всі охочі. Це дійство, яке відображає дитячу щирість та зрілу віру. Вертеп – це своєрідний простір, якого не торкається час.

Вертепні сценки, які хоча й міняються з часом, у своїй суті передають містерію Різдва. Міняються літературні та сценічні форми, однак не міняється основна вістка, про яку розповідають Ангели, Пастухи, Царі. Український вертеп веде свій родовід від барокових інтермедій, які у XVII – XVIII ст. на українські землі прийшли із Західної Европи. Їхніми носіями та популяризаторами були студенти й викладачі колегіумів та академій – освітніх закладів, що їх активно засновували чернечі ордени, – та світські правителі в період католицької контрреформації. В історії літератури відомі численні сценки, які зображали шкільне життя, – так звані „шкільні драми”. Головною родзинкою інтермедій був гумор, з яким самі автори розповідали про своє життя та мандри. Переважно, це були бурсаки та мандрівні дяки, які, демонструючи оті смішні сценки перед глядачами, випрошували для себе трохи харчів чи грошей. На такому тлі постали й духовні драми, які були особливо популярними в єзуїтських колегіумах. Темою тих сценок були переважно біблійні сюжети.

В українському варіанті духовних драм та інтермедій велику роль відіграв фольклорний елемент. Навіть передаючи біблійні історії, відомі й невідомі автори вплітали в сюжет побутові сценки та соціальні мотиви. Не були також рідкістю сценки, які відображали непрості міжетнічні стосунки в Україні XVII – XVIII ст. У другій половині XVIII ст. інтермедія почала занепадати, і на зміну їй прийшов вертеп. Кінець XVII – початок XVIII ст. можна вважати початком нової доби лялькового театру. Він одразу ввійшов у моду: спочатку ляльковий театр слугував для забав при дворах визначних осіб, а згодом поширився в народі. Як окремий різновид лялькового театру постав вертеп, який поєднав духовні містерії та сценічну гру. Таким у Західній Европі він з'явився десь у XVI ст., а звідти прийшов у Польщу та Україну.

Вертеп, з яким ходили спудеї, бурсаки, а згодом і ремісники та селяни по хатах найзаможніших господарів, – це велика, до чотирьох метрів висотою і до трьох метрів шириною дерев'яна коробка, зроблена з тонких дощок та картону. Сама назва „вертеп” є символічною, адже на церковно-слов'янській мові це слово означає земляну печеру, в якій народився Ісус Христос. Коробка була поділена на два поверхи. Горішній поверх представляв Вифлеєм. Тут відбувалися тільки духовні події, пов'язані з Різдвом, сцени з ангелами, магами, пастухами. Внизу в центрі стояв трон Ірода, а збоку висів дзвінок, у який дзвонив паламар. Підлога була встелена хутром, щоб не було видно щілин, які розходилися на всі боки і по яких виконавець водив ляльки. Він стояв за задньою стіною коробки і говорив за ляльок різними голосами, відповідно до ролей дійових осіб. Інколи під час вистави за сценою співав молитви й духовні канти хор, або ж скрипаль грав на скрипці, під яку співали й танцювали ляльки.

Немає достатньо даних, щоби визначити час, коли вертеп уперше з'явився на території України. Вчені припускають, що перші вертепні дійства походять із Західної України. Іван Франко опублікував копію з „Псалма на Різдво Христове” з 1738 р., що може свідчити про популярність вертепу вже наприкінці XVII ст. У „Псалмі” розповідається, як низка людей парами несуть подарунки новонародженому Христові. Поодинокі вислови та згадки про таких ремісників, як гонтарі, про годівлю овець і деревообробний промисел, вказують на те, що вірш складено в прикарпатських околицях. Таким чином, бачимо, що вже наприкінці XVII ст. вертеп здобув у народі популярність, зберігаючи форму шкільної драми в духовній частині дійства та форму інтермедії в імпровізованих веселих сценках із картинами щоденного життя й народного побуту.

З часом вертеп із лялькового театру перетворився на справжній вуличний театр. Ляльки зникли, і всі ролі почали виконувати живі актори-аматори. Сценки стали рухливішими, а сюжети – емоційно насиченішими. Була ще одна перевага, яка у „живому” вертепі збереглася аж по нині: будь-яке вертепне дійство за своєю природою інтерактивне і передбачає жваве спілкування між акторами та господарями, що, очевидно, неможливо без імпровізації. Дійові особи у вертепі можна умовно поділити на постійні та змінні. Це повною мірою відповідає двом джерелам походження вертепу – духовній містерії та інтермедії. В поважну, „містерійну” канву вертепу вплітаються такі дійові особи, як три Царі, Ангели, Пастухи, Йосип, Ірод, – цебто справжні біблійні персонажі. Майже в кожному вертепі також є Чорт, Смерть, Воїни, Циган – персонажі, які свідчать про народні домисли до біблійних оповідок, а також відображають міжетнічні та соціальні стосунки. Але так само у вертепі є ті персонажі, які, відповідно до комедійного жанру, змінюються разом з епохою.

За матеріалами сайту "Різдво разом"