Iнтерв'ю

Олександр Голуб: «Участь КПУ в одній коаліції з БЮТ або «Нашою Україною» є неможливою»

Нардеп-комуніст Олександр Голуб впевнений: після виходу зі складу коаліції двох депутатів з’явився шанс для КПУ повернутися у владу, адже найбільш реальним для країни Олександр Володимирович називає такий формат більшості, у якому батимуть участь «регіонали», «литвинівці», комуністи та окремі прагматики родом з БЮТ і «Нашої України».

А поки ситуація в парламенті залишається непевною, Голуб очікує результатів чергового з’їзду Компартії, який відбудеться 21-22 червня. На ньому має взяти старт дискусія зі зміни явно застарілої програми КПУ, і українські комуністи ще далі віддаляться від «материнської політсили» – КПРС.

У інтерв’ю «Главреду» Голуб розповів про справи партійні, нинішню ситуацію в українському парламенті, перспективи дострокових виборів і шанси на них комуністів та лівих сил взагалі.  

Підтримка імперативного мандату – це наше передвиборче гасло

- Олександре Володимировичу, після того, як зі складу коаліції вийшло двоє депутатів, озвучуються дві точки зору на нинішню ситуацію стосовно більшості. Коаліціанти вважають, що коаліцію формують фракції, тому більшість існує. «Регіонали» ж кажуть, що спікер має оголосити про розпад коаліції і у Раді має постати нова більшість. Якої точки зору в цьому питанні притримується Комуністична партія і ви особисто?

- Давайте діяти згідно Конституції і згідно законодавства. Якщо депутатські фракції не набирають 226 голосів, значить вони не можуть створити коаліцію, скільки б цих депутатських фракцій не було.

Я розумію логіку наших опонентів з коаліції, але мені здається, що вона не є коректною. Адже ми пам’ятаємо, що саме внаслідок подібних переходів певних депутатів, який було названо політичною корупцією, було розпущено попередню Верховну Раду. Хоча, звісно, тоді коаліцію створили фракції, які мали 226 голосів.

Я розумію коаліціантів, які зараз шукають певні юридичні зачіпки, аби зробити вигляд, що коаліція досі існує. Але якщо виходити з чисто юридичної точки зору, то, звичайно, коаліції немає і Яценюк має зробити заяву про те, що вона перестала існувати.

Те, що відбувається зараз, не є для мене дивним, адже я вважаю, що коаліція в нас існувала радше віртуально. Тобто відповідні документи було підписано, але цю коаліцію більше позицій роз’єднувало, ніж об’єднувало. Вона була радше віртуальною, ніж реальною. Як кажуть, пацієнт швидше мертвий, ніж живий.

- Як ви вважаєте, чи продовжиться процес виходу депутатів з коаліції?

- Все залежатиме від того, чи зрозуміє Юлія Тимошенко натяк з боку Секретаріату Президента на те, що їй не варто продовжувати протистояння з главою держави. Якщо вона це зрозуміє, то цей процес буде припинено. Якщо ж ні – і вона продовжуватиме боротись за першість у лавах «помаранчевої» коаліції та заявляти про свої владні амбіції – я не кажу президентські, бо ми не знаємо, яка посада буде визначальною за декілька років – то, звичайно, я думаю, що цей процес набиратиме обертів і ми побачимо ще не одну людину, яка вийде з лав коаліції.

- Тобто ви вважаєте, що вихід Юрія Бута і Ігоря Рибакова зі складу коаліції був інспірований саме Секретаріатом Президента?

- Я вважаю, що найбільш зацікавлений у цьому Секретаріат Президента, і з огляду на те, хто саме вийшов з коаліції, мені здається, що це відбулося саме за вказівкою звідти.

Тим більше, коли представники двох різних фракцій в один день заявляють про свій вихід з коаліції... Ви знаєте, я досить давно працюю в українському парламенті і не вірю у співпадіння подібних речей.

- Навіщо це Секретаріату?

- Для того, щоб зберегти можливість управляти процесами у парламенті і мати важелі впливу, можливість тиснути на Кабінет Міністрів.

- Лідери коаліції заявляють, що методом боротьби з подібними виходами є імперативний мандат. Днями представники КПУ заявили, що ваша політсила підтримає відповідний законопроект...

- Що стосується імперативного мандату, то це – наше передвиборче гасло. Ми вважаємо, в умовах голосування за партійні списки, вихід депутата з фракції є перш за все зрадою інтересів виборців. Адже коли виборець голосував за той чи інший список, він голосував за реалізацію певної, конкретної пограми. Якщо ж людина виходить з партії або фракції – значить вона відмовляється виконувати програму, завдяки якій її підтримали і вона одержала депутатський мандат. А отже така людина має бути позбавлена цього мандату.

Ми вважаємо, що це, по-перше, встановлюватиме справедливість стосовно наших виборців, а, по-друге, дисциплінуватиме самі політичні партії і тих людей, які намагаються балотуватися за їхніми списками. Це – необхідний захід, хоч ми і вважаємо, що він має бути тимчасовим, до того часу, поки в Україні не встановиться така стала політична система, де представники партій будуть свідомими вибору, який вони роблять і сприймати владу не як бізнес, а як інструмент для виконання своєї політичної програми.

- У той же час, готовність Компартії підтримати законопроект про імперативний мандат об’єктивно найбільше грає на руку БЮТ, і це дає підстави зараховувати КПУ до «орбіти Тимошенко». На підтримку цієї тези часто згадують про низку солідарних голосувань цих фракцій, зокрема за бюджет...

- Ви знаєте, ми менш за все переймаємося тим, хто з ким як що пов’язує. Я хотів би нагадати – зрештою, їх можна і підняти – про дискусії, що проводилися з боку КПУ у передвиборчий період, і взяти нашу передвиборну програму, у якій ми відверто казали, що будемо відстоювати імперативний мандат.

Інший приклад – якщо ще десять років тому комуністи виступали за парламентську республіку, а сьогодні про це заявляє Юлія Тимошенко, то виходить, що це вона нарешті пристала на цю пропозицію, а не Компартія.

Я розумію, що трактувати будь-що можна як завгодно, але при вирішенні будь-якого питання, в тому числі і стосовно імперативного мандату, ми будемо перш за все виходити з власних політичних позицій і тих обіцянок, які ми давали своїм виборцям.

- Як ви прокоментуєте чутки про те, що окремі ваші стратегічні голосування пов’язані з близькими стосунками Юлії Тимошенко з олігархом Костянтином Григоришиним, який нібито є фінансистом вашої партії?

- Я багато чув про те, хто є нашими фінансистами, хто утримує представників КПУ, але ніяких фактів ані жодна з політичних сил, ані Генеральна прокуратура, ані ще хтось і досі не навели. Це все лишається чутками.

Комуністична партія сьогодні – напевно, єдина з парламентських політичних сил, яка не залежить від жодного олігарха і не має жодних стратегічних зобов’язань перед жодним олігархом, і я це кажу абсолютно відповідально.

Абсолютно зрозумілою є наша позиція стосовно приватизації, ми чітко її відстоюємо, в тому числі, і Євген Мармазов, який очолює відповідну комісію Верховної Ради. Що стосується бюджету – то ми пояснили ситуацію, чому ми таким чином голосували.

Чому, коли наша позиція з певних голосувань збігається з позицією фракції «Наша Україна», то ніхто не каже, що Компартія залежить від пана Ющенка і фінансується Балогою?

- А як тоді бути з тим, що в моменти найбільших пристрастей у парламенті «регіонали» підносять у президію ВР заяву про перерву, підписану представниками їхньої фракції і комуністами? Подекуди складається враження, що ці заяви написані заздалегідь, тобто наявна певна щонайменше тактична співпраця між Партією регіонів і вашою політсилою.

- Цього абсолютно ніхто не приховує. Річ у тому, що ми – дві партії, які відкрито заявили про свою опозиційність.

І коли виникає потреба, коли треба зробити заяву від Компартії, «регіонали» так само підтримують наші замовлення на перерву і можливість виступити. Звичайно, коли йдуть парламентські дебати, коли розглядаються принципові питання, ми використовуємо такий парламентський захід для координації своїх зусиль і для того, щоб організувати роботу Верховної Ради більш правильно, більш логічно, принаймні, з нашої точки зору.

- Наскільки глибокою є співпраця між опозиційними партіями? Чому комуністи не увійшли до складу опозиційного уряду?

- Ми не бачили в цьому сенсу, тому що програми Партії регіонів і Компартії не є тотожними, ми давали різні обіцянки нашим виборцям.

Скажімо, якщо Партія регіонів сьогодні виступає за зміну людей у системі влади, то комуністи виступають за зміну самої системи влади. Це – велика різниця, і ми не бачили сенсу своєї участі у цьому тіньовому уряді або у створенні якоїсь об’єднаної опозиції як єдиної структури. Ми маємо свою програму, ми маємо своїх виборців, ми пропонуємо суспільству сьогодні свої виходи з політичної кризи.

Тим більше, останнім часом, на жаль, позиція Партії регіонів з деяких питань досить часто збігається з позицією президентської фракції «Наша Україна», тож звичайно, ми не могли підтримати цей напрямок у політичному сенсі.

Тому ми вважали за недоцільну участь у тіньовому уряді, який сформувала Партія регіонів. Кожна з партій вибудовує свою тактику боротьби, тактику політичного протистояння у парламенті. У нас з Партією регіонів вони різні.

- Якщо говорити про тактику боротьби, то варто згадати про те, що «регіонали» регулярно займаються блокуванням парламентської трибуни і президії, їхню боротьбу, принаймні, видно. А в чому полягає ваша тактика?

- Це питання теба розглядати з двох боків. По-перше, все залежить від того, яке питання виноситься на конкретне голосування. Якщо мова йде про порушення регламенту, то ви можете побачити на трибуні Верховної Ради і представників КПУ, і представників Партії регіонів. Якщо йдеться про продаж землі, то з історії парламенту видно, що тут більш активними виступала і фактично блокувала парламент партія комуністів. Якщо ж, скажімо, брати питання перерозподілу влади, комітетів чи ще чогось – то активнішою тут була Партія регіонів – адже вона має більш чисельну фракцію і потужніші апетити у порівнянні з нами.

А, по-друге, сьогодні ми виробляємо власні альтернативні законопроекти, ми намагаємося донести свою позицію з усіх питань з трибуни Верховної Ради до виборців України.

Протягом найближчих місяців дострокові вибори є неможливими»

- Якщо ви впевнені у тому, що коаліції більше немає, то, відповідно, є два можливі виходи з цієї ситуації: або у Раді створюється нова більшість, або парламент розпускається... Якою може бути конфігурація нової коаліції і за якої конфігурації більшості у ній можна буде побачити комуністів?

- У нас є позиція, яку ми виробили ще на початку роботи цієї каденції Ради, і вона полягає в тому, що участь КПУ у коаліції, до складу якої входили б або БЮТ, або «Наша Україна», є неможливою. Неможливою не тому, що ми – якісь твердолобі чи ще щось такого штибу.

Є ціла низка позицій, які стосуються, скажімо, ролі держави – ми маємо на увазі, що держава повинна нести соціальні зобов’язання і відповідати за своїх громадян, що вона повинна втручатися в економічні процеси і керувати економікою. Позиція, яка стосується продажу землі чи приватизації – ми вважаємо, що стратегічні об’єкти повинні лишитися у власності держави. Гуманітарні проблеми – стосовно використання російської мови і російської культури в Україні, проблема стосунків з Російською Федерацією, можливість членства в НАТО і так далі. Тобто це – ті питання, з яких ми не можемо знайти і ніколи не знайдемо спільної мови ані з БЮТ, ані з «Нашою Україною». Тобто якби ми увійшли до спільної з ними коаліції, це означало б, що ми повинні поступитися своїми принципами і інтересами своїх виборців. А цього ми ніколи не зробимо.

Якщо ж говорити про коаліцію, в якій, можливо, була б КПУ, то з огляду на те, що Президент і його Секретаріат змінили свою точку зору на те, що коаліцію створюють фракції, і тепер депутати мають право вільно приєднуватись до неї або виходити з її складу, то мені вважається, що для країни був би найбільш реальний варіант, якби було створено коаліція на базі Партії регіонів, комуністів, Блоку Литвина і деяких прагматичних депутатів з фракцій «Наша Україна» і БЮТ.

- А, повертаючись до принципів, хіба вам не доводилось поступатися принципами, коли створювалась антикризова коаліція?

- Звичайно, доводилося. Але за жодне з принципових питань, що стосувалися, скажімо, СОТ, проведення навчань НАТО та інших – навіть знаходячись в коаліції, ми не голосували.

Коли створювалася попередня коаліція, у нас була ситуація: ми могли або спостерігати, як Партія регіонів намагається вирішити свої питання з блоком Ющенка, або створити альтернативу і мати можливість впливати на процеси в державі. Ми скористалися цією можливістю і вважаємо, що до людей, яких ми запропонували до уряду, нема претензій у плані корупції чи ще якихось питань, вони дійсно були професіоналами. Завдяки цій коаліції нам вдалося скоригувати зовнішньополітичний курс України – щодо НАТО і стосунків з Росією.

Звичайно, нам не вдалося – але це виходило з ваги нашої партії у цьому блоці – вирішувати соціальні питання. Ми намагалися реалізувати своє бачення соціального розвитку держави через Кабінет Міністрів і через коаліцію, проте нам це не вдавалося, бо Партія регіонів представляла все ж таки інтереси великого, потужного бізнесу, і рішення, які приймалися, стосувалися, в першу чергу, інтересів саме цього бізнесу.

- Коли ви говорите про можливість створення коаліції на базі Партії регіонів, КПУ, Блоку Литвина і «прагматичних депутатів», то як би ви оцінили реальність такого розвитку подій?

- Я вважаю це абсолютно реальним, тому що, на мій погляд, сьогодні в парламенті немає сил, які були б зацікавлені в проведенні позачергових парламентських виборів. Тобто жодної політичної сили, про яку можна було б відверто казати, що вона б виграла від проведення цих виборів, немає. Врешті-решт, можливість оголошувати чи не оголошувати вибори сьогодні належить Президенту. А він зможе скористатися зачіпкою, що протягом року після проведення позачергових виборів наступні вибори не проводяться, - і не проводити ці вибори. Тим більше, що поки що нова політична сила, яка називається «Єдиний центр» – чи як вона там називається, - знаходиться у Президента ще в стані становлення – вона ще не сформована.

Що стосується позачергових виборів, то, звичайно, ми, як будь-яка політична сила, спрямована у майбутнє, братимемо в них участь. Але ми вважаємо, що на сьогоднішній день, принаймні, протягом найближчих місяців, – це неможливо. Можливо, наприкінці року в парламенті дійсно протистояння загостриться настільки, що або сам парламент, або Президент буде вимушений приняти рішення про проведення дострокових виборів.

- У той же час, ця коаліція вочевидь буде неконституційною – адже її мають сформувати фракції, а фракції формуються лише на базі тих партій і блоків, які пройшли до парламенту...

- Я вже говорив про те, що Президент і його Секретаріат змінили свою точку зору щодо можливості входу і виходу народних депутатів з коаліції – вони ж цю тезу проголосили, що коаліцію створюють фракції. От фракції і створять. А якщо буде воля окремих народних депутатів до неї приєднатися... Вони ж не протестують проти волі двох народних депутатів, які вийшли зі складу коаліції.

- Мені все одно не зрозуміло. Ви погоджуєтесь з тим, що таке формування коаліції не дуже погоджується з Конституцією?

- Звичайно. У мене зустрічне питання: а в нашій державі діє Конституція?

- Але ж повинен бути хоч хтось, хто дотримується Конституції. Чому б цим кимось не бути комуністам?

- Справа не в комуністах. Ми вважаємо, що з огляду на склад попереднього парламенту, який діяв виключно діяв згідно з Конституцією і виконував її положення, – саме він мав стати тим органом, який тримає країну на рівні законності і дотримання Конституції.

На жаль, цього не сталося завдяки нашим колегам по коаліції – і Соцпартії, і Партії регіонів, які піддалися на певний шантаж, пішли на закулісні домовленості і, вирішуючи якісь там власні питання, фактично принесли в жертву законність. Але коли в країні вона відсутня...

Скажімо, не дуже легітимний парламент – це набагато краще ніж парламент, якого не існує, а вся влада належить одній людині.

«Ми проводимо роботу з тим, щоб перетворити КПУ з партії ностальгуючого типу на сучасну ліву політичну силу»

- Добре, тоді другий варіант – дострокові вибори. Ви вже сказали, що найближчим часом вони навряд чи відбудуться...

- Протягом найближчих місяців. Хоча, я не виключаю, що, скажімо, у найближчі місяці ми можемо стикнутись з необхідністю проведення позачергових парламентських, а, можливо, і президентських виборів.

- Чи дають Компартії приводи для оптимізму результати соцопитувань? За відкритими джерелами, рейтинг комуністів залишається на 5-відсотковій позначці...

- Це абсолютно нормально за нинішніх умов – тобто в умовах неефективної діяльності парламенту. Але діяльність парламенту залежить від більшості, яка на себе взяла певні зобов’язання і, зокрема, зобов’язання проведення законів. Ми розглядаємо цю ситуацію досить оптимістично тому, що ми є політичною силою, яка, з огляду на всі ці процеси, не втрачає голоси, які в неї є. Більше того, ми потенційно їх можемо наростити, додати з огляду те, що певні політичні сили діятимуть дещо неадекватно щодо тих своїх зобов’язань, які вони давали своїм виборцям.

- Ви маєте на увазі Партію регоінв?

- В тому числі й Партія регіонів. Тобто за цих умов, звичайно, послідовна позиція Комуністичної партії приверне до неї більше електорату.

Крім того, ми сьогодні проводимо досить відповідальну роботу з тим, щоб перетворити КПУ з партії такого ностальгуючого типу на сучасну ліву політичну силу. Не все вдається, скажу абсолютно відверто. Але ми в цьому напрямку крокуємо і вважаємо, що цей процес люди у регіонах вже відчули.

Ми мали можливість проаналізувати результати екзит-полів за тими даними, які не завжди проголошувались – тобто хто саме голосував за КПУ. Так от, більшість голосів на останніх виборах ми отримали якраз не від ветеранського електорату і пенсіонерів. За нас проголосували бюджетники, люди віком 35-60 років. Серед людей, які пишуть заяви на вступ до партії дуже багато молоді, студентської молоді, і ми вважаємо, що це – дуже позитивні процеси.

По-друге, за рік після чергових парламентських виборів 2006 року ми наростили свій електорат майже вдвічі. Позачергові вибори засвідчили, що це – невипадково, бо ми отримали плюси фактично на всіх виборчих дільницях – від західної України до східних і південних областей.

І ми намагаємося активно працювати з людьми, яких ми вважаємо симпатиками Компартії – тобто необов’язково сьогодні вступати до лав КПУ, бути комуністом – ми розуміємо, що це зроблять не всі люди, які підтримують Компартію по певних напрямках. Ми сьогодні намагаємось, аби вони читали наші газети, журнали, брали участь у певних акціях. Тобто кожен може брати участь у тих наших акціях, які йому подобаються, які співпадають з його поглядами. Скажімо, стосовно НАТО, стосовно російської мови чи захисту правди історії. Так що на майбутнє Компартії ми дивимось досить позитивно.

І, наостанок, якщо раніше – і в цьому була на певному рівні помилка КПУ – ми отримували голоси, які віддавалися все-таки за КПРС, тобто за роботу тієї партії – це була певна ностальгія, то сьогодні голоси заробляє вже нинішня, сучасна Комуністична партія. І ми повинні бути свідомими того, що у нас сьогодні близько 50% людей, які ніколи не були в КПРС. Тобто це вже трохи інша партія – не за політичними поглядами, а інша організаційно, інша з точки зору адекватності щодо тих викликів, які сьогоднішнє життя нам висуває.  

- Наскільки далеко партія може піти у цих реформах? Для багатьох спостерігачів було дуже показовим, що з передовиці газети «Комуніст» щез портрет Леніна...

- Є портрет Леніна. Справа в тому, що змінився логотип і там був великий портрет, а зараз він став на прапорі разом з символікою КПУ. Тобто він не щез взагалі.

Сьогодні ми ставимо питання не про відмову партії від якихось політичних позицій і політичних засад – мова йде про модернізацію певних програмних цілей, аби вони враховували ті зміни, які стались сьогодні в суспільстві. Адже, скажімо, коли партія приймала свою програму – а це було в 1993 році, коли реєструвалася КПУ – у нашій країні була зовсім інша ситуація. Сьогодні у нас абсолютно інше суспільство. Якщо раніше ми писали в програмі, скажімо, що треба не допустити розвалу колгоспів, радгоспів, то сьогодні їх вже не існує – вже є нові реалії. І, звичайно, партія повинна бути адекватна цим викликам і дивитися на ці питання з точки зору сьогоднішнього дня.

Інша справа, що стрижневі політичні моменти повинні бути збережені – інакше партія втратить власне обличчя, вона перестане бути тою партією, якою вона була, яка збирала колись людей. І, я думаю, на найближчому з’їзді КПУ йтиметься саме про це.

- КПУ прийме нову програму?

- Нова програма партії прийматися не буде, тому що невиконані завдання, які ставилися у попередній програмі – все ж таки політична партія повинна їх виконати. Буде створено – принаймні, є така пропозиція до з’їзду партії, а яке рішення буде прийнято, побачимо – комісію щодо внесення змін до діючої програми КПУ.

- Що саме треба змінити у чинній програмі Компартії?

- Я не є членом комісії, її ще навіть не створено, але можна говорити про те, що пропозицій є багато. Ці зміни стосуються, як ми вже казали, тих суспільних відносин, які, скажімо, створилися в Україні, виробничих сил – тобто тих сил, на які орієнтується КПУ. Наприклад, чи є сьогодні пролетаріат як клас? Чомусь сьогодні модно говорити про середній клас – нібито його треба створювати, підтримувати, але коли кажемо про робітничий клас – то його немає. Що це за клас? Чи відчуває він себе цим класом? Чи розуміє він інтереси, які перед ним стоять? Чи повинна сьогодні КПУ бути представником лише цього політичного класу? Яким повинно бути ставлення комуністів до людей найманої праці – від працівника казино до міністра?

Що стосується тих реформ, які відбулися, – питання власності. Приватна власність стала реальністю, вона існує. Потрібно визначитись, чи відкидає КПУ приватну власність взагалі, як це було колись чи вона якимось чином враховує цю ситуацію і намагається на рівні держави визначити позиції, що може бути приватним, а що за жодних умов не може бути приватним?

Ми повинні визначитися щодо питання організації господарювання на землі – адже ми, звичайно, свідомі того, що сьогодні неможливо створити колгоспи, радгоспи.

Наступне – питання організації влади. Звичайно, ми як комуністи виступаємо за радянську владу, за владу рад. Але в тих умовах, які склалися, потрібно визачитись, чи буде крок до парламентської республіки кроком до радянської влади – адже за цієї системи все ж таки більше повноважень віддається на місця, там йдеться про створення місцевими радами виконкомів, і так далі.

З усіх цих питань партія повинна визначитись, аби гасла Компартії були зрозумілі людям. І, по-друге, вони повинні бути реальними! Можна написати дуже привабливі гасла, але якщо вони нереальні, і люди розуміють, що вони нереальні, вони перестають голосувати за цю політичну силу.

- Якою ви бачите кінцеву точку еволюції Компартії? Можливо, ви станете соціал-демократичною партією, увійдете до Соцінтерну?

- Сьогодні в Україні є соціал-демократичні партії. Хто хоче бути соціал-демократом, може себе реалізовувати в них. Ми лишимося Комуністичною партією, але це буде сучасна динамічна політична партія, адекватна сьогоднішньому дню. Не ностальгуюча партія, а така, яка сьогодні, враховуючи ті зміни, що відбулися в суспільстві, пропонує реальні шляхи вирішення тих чи інших викликів, які стоять перед державою і суспільством.

- Чи є у вас якийсь орієнтир, зразок за кордоном, на який ви хотіли б бути схожими?  

- У цьому питанні не може бути кальок чи дублювання. Навіть у молдовських комуністів, які знаходяться при владі уже фактично 8 чи 10 років є позитивні моменти, а є речі, які ми не підтримуємо і не можемо підтримати. Ми вивчаємо їхній досвід, ми з величезною зацікавленістю вивчаємо досвід європейських лівих – комуністичних партій Португалії, Франції, Італії, Греції особливо – тобто таких компартій, які активно діють у своїх країнах, і дивимось, що ми з їхнього досвіду можемо перенести до себе.

Ми проводимо активну міжнародну діляьність, ми провели кілька круглих столів і теоретичних конференцій з представниками лівих та робітничих партій Європи. Завдяки цьому за кордоном формується зацікавленість у тому, що відбувається в Україні і в перспективах Компартії України – і у роботі нашого з’їзду братимуть участь понад 40 закордонних робітничих та комуністичних партій.

Але автоматично перенести досвід однієї партії на іншу не можна. Навіть у досвіді Компартій Росії чи Молдови, територіально ближчих до нас, є лише певні елементи, які ми будемо використовувати.

«Кампанія КПУ в Києві не відповідала сучасним методам політичної боротьби»

- Чи згодні ви з тим, що вибори в Києві показали кризу КПУ? Адже в ході останніх парламентських виборів КПУ в столиці подолала 3-відсотковий бар’єр...

- Що стосується виборів, ми лишилися на тому самому показнику, на якому були на попередніх місцевих виборах. Адже не можна сьогодні переносити результати політичних виборів на результати виборів до органів місцевого самоврядування – тут грають інші аргументи.

Щодо результату: є позитиви, є негативи. З одного боку, ми не втратили. Але з іншого – ми не додали на цьому рівні тих голосів, на які ми розраховували. Можна казати про те, що Компартія не вийшла на вибори з певною моделлю, яка б сьогодні отримала підтримку з боку киян.

Ми свідомі того, що Київ – дещо специфічне місто. Але ми розраховували на політичну боротьбу, а стикнулися з боротьбою технологій за того чи іншого виборця. По-друге, вибори були перетворені на фарс, тому що 70 кандидатів на пост мера – зрозуміло, що це абсолютно нереально.

Я не думаю, що столичні вибори показали кризу в КПУ, бо, ще раз скажу, Київ – дещо специфічне місто. Але те, що ці вибори ставлять перед партією певне коло запитань, причому не дуже приємних – це об’єктивно.

- Погодьтесь з тим, що кампанія КПУ в Києві була досить пасивною.

- Вона не була ефективною, і, напевно, вона не відповідала сучасним методам політичної боротьби або політичної гри, принаймні як вона велася в Києві.

- Вперше у столиці комуністів перегнала партія «Свобода». Чи не є це показовим?

- Я вважаю, що це не дуже коректне порівняння. Про це можна було б говорити, якби одна політична сила пройшла до Київради, отримала б підтримку, а інша – ні. Якщо ж йдеться про якісь десяті долі відсотків – це просто несерйозно, це відбувається на грані похибки і я не думаю, що на цьому слід будувати якісь політологічні прогнози. Тому що підкреслю ще раз, на мій погляд, ми не використали цілий ряд моментів, які б мали використати. Ці питання дійсно у нас виникають, і ми повинні їх вирішити. Проте я не думаю, що з фактів, про які ви кажете, можна робити якісь глобальні висновки.

- Чи не було помилкою з боку КПУ взагалі голосувати за перевибори в Києві?

- А чому ми б мали не голосувати за це питання? Ми були абсолютно свідомі того, що пан Черновецький з його перейменуванням вулиць, ставленням до пам’ятників є представником антикомуністичних сил, і, до речі, він ніколи цього не приховував. Процеси, які відбуваються щодо розподілу землі, містобудування і так далі – вони у нас так само не викликають задоволення чи політичної підтримки. У нас не було аргументів не підтримувати це рішення.  

- Часто київські вибори називають дзеркалом електорального поля України. У цьому розумінні їхні результати мають бути певним сигналом для вітчизняних лівих – що їм потрібно інтегруватися на загальнонаціональному рівні, інакше наслідки будуть такими, як у Києві: програють вони всі. Як би ви зараз окреслили інтеграційні процеси у лівому середовищі? Що сталося з ініційованим свого часу комуністами «Лівим фронтом»?

- На цих виборах ми справді дали сигнал всім лівим силам, що саме зараз ми могли б вийти на певну модель співпраці лівих сил: або виступити єдиним списком, або зосередитись на підтримці єдиного кандидата. Ми свідомо не висували свого кандидата в мери, хоча, я розумію, що висування свого кандидата з точки зору політичних технологій могло б додати певну кількість голосів нашому списку. Ми відмовились від цієї політичної гри, від цього протистояння, вважаючи, що ліві зможуть об’єднатися. Цього не сталося, але не з нашої вини.

Загалом же я не узагальнював би результати виборів у Києві аж до такої міри. Я вважаю, що їхні результати все ж не є дзеркалом тих процесів, які зараз відбуваються в Україні. Більш тривожним сигналом для лівого політичного спектру є, швидше, низький відсоток голосування за Компартію на останніх парлментських виборах і провальні результати тих політичних сил, які себе позиціонують як ліві.

Що відбувається? Перед виборами ми говорили – і їхні результати показали, що ми були праві, – що єдиною політичною силою, яка має можливість пройти до Верховної Ради, є комуністи. За цих умов треба було не розпорошувати сили, а об’єднатися навколо єдиного списку. Якби ми так зробили, то у парламенті могла б скластись абсолютно інша коаліція, і зовсім іншим був би масштаб впливу лівих на рівні Верховної Ради.

Проблема полягає в тому, що людей, які голосують за лівих, в Україні досить небагато. Але результати опитувань стосовно ставлення до реформ у системі охорони здоров’я, освіти, певних соціальних гарантій, власності на стратегічних об’єкти показують, що приблизно 40% українців є відверто лівими. А це означає, що існуючі політичні сили є неадекватні тим запитам, які висувають до них ці виборці. І тому виборці голосують за нібито позицію найменшого зла...

За цих умов лівим безумовно треба було об’єднатись – чи в «Лівий фронт», чи виробити якийсь регламент співпраці... До речі, комуністи не наполягали на тому, що ми повинні бути на чолі, керувати цим. Могла бути система, коли б змінювалось керівництво – це вже інша справа.

Що заважає? Заважають політичні амбіції керівництва політичних партій...

- В тому числі і вашої?

- Я думаю, що якщо ми виступаємо за об’єднання і не наполягаємо на тому, щоб його очолювати, то говорити про те, що наші амбіції заважають об’єднанню не випадає...  

Звичайно, у нас є певні амбіції хоча б тому що, ще раз хотів би сказати, всі опитування, всі дослідження перед минулими парламентськими виборами показували, що до Ради проходить лише ця ліва партія. Але ж це не означає, що ми на себе перетягнули ковдру і вимагали від інших чогось неможливого. Ми виступали з позицій, які б дали підтримку цілому лівому рухові.  

По-друге, у цілій низці лівих партій сформувалося керівництво, яке заробляє на імітуванні політичної діляьності. Це досить прибуткова діяльність, яка дозволяє жити цим керівникам. Вони розуміють, що їхні партії в ході тих чи інших виборчих кампаній нікуди не проходять, але вони відтягують 1- 1,5% голосів від реальної політичної сили, яка проходить і яка могла б бути міцнішою і впливовішою, якби ці сили не брали участі у виборах. І, залежно від політичного вектору протистояння, тим чи іншим політичним силам вигідно підтримувати саме такі міфічні або напівміфічні об’єкти.

Ось чому сьогодні ми запропонували наступне: якщо ми переконалися, що підписання певних декларацій між керівниками партій не дає  жодного позитивного результату, це не призводить до об’єднання, давайте тоді підемо іншим шляхом – ми будемо об’єднуватися шляхом проведення спільних акцій з усіх тих питань, які ліві підтримують. Тобто об’єднувати не партійних чиновників, а людей, які голосують за лівих і підтримують лівих. Тож тепер побачимо, наскільки ефективним буде подібний крок і подібні ініціативи.

- У світлі того, що наступні парламентські вибори можуть відбутися вже найближчим часом, чи є у Компартії підстави для оптимізму, коли ви дивитесь на майбутні вибори? Чи всі ліві сили знову підуть на вибори десятком окремих колонами і в результаті представництво лівих у парламенті буде дуже обмеженим? 

- Все ж таки, досвід – критерій істини. Я вважаю, що люди роблять висновки з того, що відбувається. Ми будемо пропонувати цим політичним партіям знову об’єднати зусилля, аби лівиця була дуже потужно представлена в парламенті, мала вплив на уряд і, можливо, на створення наступної коаліції.

Чи станеться це зараз, вже на цих виборах? Я взагалі не люблю давати прогнози на такому рівні. Принаймні, ми зробимо для цього все, що залежатиме від нас. Якщо цього не станеться – оформлення лівого спектру в Україні затягнеться ще на три-чотири роки. Але те, що в Україні, зважаючи на суспільні потреби, безумовно повинна бути потужна впливова ліва сила або блок лівих сил, у мене немає абсолютно жодних сумнівів.

Я вважаю, що якщо таке об’єднання станеться, скажімо, на наступних позачергових виборах, якщо вони відбудуться в кінці цього року або на початку наступного, то це буде дуже корисним для держави. Чи вважають так само лідери інших політичних партій, – мені важко прогнозувати.

«Широка коаліція» – це реалії, які вже сьогодні діють в парламенті»

- Чому конституційний процес, який ще місяць тому був у розпалі, зараз затих?

- Я вже досить давно казав, що все буде залежати від того, чиї переговори виявляться більш ефективними: які Ахметов веде з Ющенком чи ті, які Янукович веде з Тимошенко. На цьому етапі мені здається, що домовленості Ахметова з Ющенком виявилися для Партії регіонів більш привабливими і здаються більш перспективними. Ось чому цей процес загальмувався. Але я не думаю, що політичні сили, які декларували позицію щодо створення парламентської республіки – я маю на увазі і нашу політичну силу, і інші – від цього відступляться і це питання не виникне знову через певний термін часу.

- Чого можуть стосуватися домовленості між Ющенком і Ахметовим?

- Я думаю, що йдеться перш за все про сприяння бізнесу. Формальна домовленість про це – це створення так званої «широкої» коаліції, яка б, скажімо, підтримувала ініціативи Президента і в перспективі могла б підтримати його на президентських виборах.

- Створення такої коаліції уявляється вам більш можливим, ніж створення більшості за участі вашої фракції, про яку ви говорили раніше?

- Мені здається, що найближчим часом юридичного оформлення такої коаліції не станеться, зате ми спостерігатимемо за реальною діяльністю такої коаліції, тобто за її парламентськими голосуваннями. Більше того, мені здається, що це – реалії, які вже сьогодні діють в парламенті.

- Яка доля комуністичного проекту змін до Конституції?

- Ми пропонуємо не зміни до Конституції – у нас є свій проект Основного Закону, який ми розробили ще рік тому, офіційно опублікували в газетах . Якщо піде конституційний процес, то ми вимагатимемо, щоб цей проект так само розглядався як один з варіантів, щоб він виносився на референдум і щоб по ньому приймалося рішення в парламенті.

- Ви ведете якісь переговори стосовно підтримки цього проекту з іншими політичними силами?

- Спеціальних переговорів ми не ведемо, але з огляду на те, як складається політична ситуація, – бачите, вже Юлія Тимошенко заговорила про парламентську республіку – ми не виключаємо того, що за певні напрямки нашого законопроекту ми отримаємо потрібну кількість голосів. Скажімо, за повернення до трьохрівневої системи судів і виборності суддів сьогодні виступає практично кожна політична сила. Про необхідність передати на місця більше влади і про виборність, а не призначення Президентом на рівні голів адміністрацій місцевих органів влади сьогодні також каже велика кількість політичних сил. Тому не виключено, що ситуація може скластися таким чином, що за наші пропозиції ми зберемо необхідну кількість голосів.

- А навпаки – ви чиїсь пропозиції могли б підтримати? Я зараз говорю про проект Конституції, зокрема, Блоку Юлії Тимошенко. Адже радикальне ослаблення Президента у її проекті і відміна цього посту у вашій Конституції – як на мене, перекликаються...

- Безумовно, ми є свідомими того, що, з огляду на сьогоднішню політичну вагу нашої політичної сили, дуже проблемно провести однозначно наш проект. Тому, звичайно, на цьому шляху ми не виключаємо підтримки тих положень, які збігаються з нашою програмою або, скажімо, ми вважаємо, що вони є певним кроком до наших пропозицій – в тому числі і щодо інституту Президента.

Ми вважаємо, що цей державний інститут за 17 років існування довів свою неефективність – і ми говоримо про це абсолютно об’єктивно. За його допомогою держава не вирішила жодного кардинального економічного, соціального, внутрішньо- чи зовнішньополітичного питання. Навпаки, сьогодні інститут Президента – це структура, яка породжує нестабільність у державі, корупцію, намагання втручатися в інші інституції державної влади і так далі.

А якщо він не є ефективним, то Україна сьогодні є не настільки багатою державою, щоб його утримувати. Адже дивіться – його функції зменшується, навіть згідно з Конституцією, а кошти утримання збільшуються, чисельність кадрів, які там працюють, збільшується.

За цих умов ми вважаємо за доцільне створити чітку систему виконавчої влади – виконкоми на рівні району, області, міста, які б формувались місцевими радами, але підкорялись Кабміну. Так само – з радами всіх рівнів до Верховної Ради. Таким чином, ми отримуємо від гори до низу абсолютно нормальні структури, що фактично дозволять утримувати Україну як унітарну державу, яка може проводити свою політику по всім напрямках. І така система, на наш погляд, є більш ефективною.

Тож якщо сьогодні Тимошенко пропонує, скажімо, піти на парламентську республіку, то фракція може проголосувати за це питання. Але якщо будуть пропонуватися кроки, які, на наш погляд, обмежували б права людей найманої праці, які живуть власною працею, то звичайно, - у чиєму б проекті це не було – ми його підтримувати не будемо.

«Ліві мали б вийти на президентські вибори з єдиним узгодженим кандидатом»  

- Президентські кампанії головних претендентів на цей пост вже фактично розпочались. Чому в цей процес не включається Комуністична партія?

- Тому що ми вважаємо, що це неефективний інститут влади, і він нічого, крім шкоди не приносить. По-друге, ще незрозуміло, чи залишиться до того часу інститут Президента з тими повноваженнями, з якими він принаймні є сьогодні, і чи не відбудуться ті зміни до Конституції, про які ми вже говорили.

- Але об’єктивно, якщо зміни до Конституції не будуть проголосовані на поточній сесії, то надто малою є вірогідність, що до президентських виборів чи одразу після них щось зміниться...

- Я б не сказав, що саме ця сесія є критичною. Мені здається, що про це можна буде казати, якщо не будуть внесені зміни до Конституції до кінця року. По-друге, і це моя думка, ми її поки що в партії не обговорювали, все ж таки ліві мали б вийти на ці вибори з єдиним узгодженим кандидатом, аби реально змагатися з тими політичними фігурами, які вже активно беруть участь у кампанії.

- Ви могли б описати цього єдиного кандидата, без прізвищ? Це не обов’язково має бути Петро Симоненко?

- Ну, (сміється) для мене це не дуже коректне питання. Я вважаю, що це має бути узгоджений кандидат. Він повинен інтегрувати Україну, він не має бути представником окремого регіону або принаймні сприйматися як кандидат від окремого регіону. Це повинна бути людина, не замішана у корупційних або ще якихось схемах або над якою висять якісь звинувачення. Це повинна бути людина, яка має бути певним моральним авторитетом. Хоча сьогодні говорити про моральний авторитет політиків... Є багато питань по цьому напрямку.

- Ви сказали, що ви не любите прогнозів, але якщо припустити, що до другого туру президентських виборів вийдуть двоє найактивніших як на сьогодні, кандидатів у Президенти – Ющенко і Тимошенко, то яку позицію у цьому випадку може зайняти Комуністична партія?

- (пауза) Я не думаю, що Комуністична партія за таких умов буде підтримувати або того, або іншого кандидата.

- А логіка меншого зла?

- виходжу з того, що меншого зла не буває – це моє таке враження, спостереження, особисте переконання. Весь час, коли ми вибираємо менше зло, ми програємо. Я маю на увазі виборців, країну. Так не складається. Але, звичайно, все буде залежати від конкретної ситуації, яка складеться на той час.

Якщо, скажімо, на нашу думку діяльність того чи іншого кандидата загрожуватиме територіальній цілісності держави, якщо його подальше керування чи якісь ініціативи будуть вносити нестабільність в життя держави, то можливо, на певному етапі – я не зациклююсь на цих двох кандидатурах – комуністи могли б підтримати якусь кандидатуру. Але, знову ж таки, все залежатиме від того, як буде розвиватися в ситуації.

Я не можу однозначно відповісти на це питання. Якби вибори відбувалися сьогодні, і в другий тур вийшли б Ющенко і Тимошенко, то я абсолютно впевнений, що комуністи б не ставали б на бік жодного з цих кандидатів.

- Януковича, приміром, підтримати могли б – все-таки в одній коаліції були?

- За певних умов треба розглядати все.

Святослав Хоменко