Україна проявила велику стійкість під час війни та зможе стати прикладом для всього світу - колишній «морський котик» США
Україна проявила велику стійкість під час війни та вміння вистояти у важкі періоди, саме тому зможе стати прикладом для всього світу, зазначив у інтерв'ю NV екс-морський котик ВМС США, афілійований інструктор з тактичної медицини National Association of Emergency Medical Technicians (NAEMT) Майкл М.
«Я думаю, Україні не вистачає підтримки від Заходу. Проте це не означає, що ви не можете виграти цю війну. Ви проявили дуже велику стійкість і вміння вистояти у важкі періоди. Ви зможете вирости з попелу, як птаха-фенікс, і стати прикладом для світу. росії ж знадобиться багато часу, щоб відновити свою країну після того руйнування, яке вона завдала власному народові», — сказав Майкл М. у розмові з NV.
***
Інструктор з тактичної медицини, афілійований викладач NAEMT, а в минулому — «морський котик» ВМС США у відставці Майкл М. розповідає, як навчає українських військових американському досвіду.
Американець Майкл М. має 25 років військового стажу, зокрема і як бойовий медик. Він служив у Військово-морських силах США, брав участь у спецопераціях в Іраку та інших країнах Близького Сходу. Маючи великий досвід роботи та сертифікацію парамедика, Майкл став афілійованим викладачем National Association of Emergency Medical Technicians (NAEMT).
Зараз Майкл працює як інструктор — навчає такмеду бійців у інших країнах. З 2014 року приїжджає в Україну, де проводить тренінги також і для військовослужбовців ЗСУ.
В інтерв'ю NV Майкл М. ділиться враженнями про Україну та українців, розповідає, чим специфіка роботи на з українськими військовими відрізняється від досвіду інших армій, та розмірковує про схожість Путіна і Гітлера. Далі публікуємо його розповідь у вигляді монологу.
Про перший візит до України
У вересні 2014 року мене вперше запросили в Україну і запропонували контрактну роботу тут, релевантну до мого професійного досвіду. На той момент я не надто був у курсі подій в Україні — знав тільки те, що можна було дізнатися з американських джерел. Інформація про війну в Україні в той час мало відображалася у західних країнах. Проте вже через три-чотири дні після мого приїзду мене ознайомили з багатьма місцевими пам’ятками та історією.
Дуже швидко я почав проводити навчання з тактичної підготовки для українських військовослужбовців на різних військових базах. Разом з українською армією проводив п’ятиденні навчання на передовій, потім повертався на один день [на мирні території], і знову вирушав на передову. І так — по колу.
На той момент у військових були складнощі з забезпеченням всім необхідним обладнанням, тож ми з цим допомагали. Ми надавали їм сучасні тактичні турнікети від країн НАТО, зокрема від США. Вони — набагато ефективніші за резинові джгути, які були в аптечках українських військових до того. Також ми передали їм індивідуальні аптечки першої допомоги, які ми називаємо IFAK.
Тоді ми навчили цілий батальйон військовослужбовців, та на той момент українська армія мала дуже обмежену кількість бойових медиків. Ті, хто був, працювали на волонтерських засадах, не входячи до штату. Тепер їх значно більше, і серед них також є лікарі, фельдшери швидкої допомоги, які тепер служать у рядах армії. Це дає їм певний медичний багаж знань, що полегшує засвоєння певних навичок, таких як хірургічні втручання та інші медичні навички на полі бою. Загалом я навчаю як лікарів, так й інших інструкторів.
Про те, що вразило під час візиту в Україну після початку великої війни
Український народ має великий інтерес до вивчення різних речей. Часто це люди, яких я назвав би більш витонченими, ніж, наприклад, у США. Ніхто не перестав робити те, що подобалося [після початку війни]. Люди продовжують ходити в оперний театр навіть під час страшної війни, яка є справжнім геноцидом. Українці відмовилися віддати [ворогові] свій звичний спосіб життя.
Що ж стосується військових, то їхня відданість — на високому рівні. На початку вони може й не були надто вправними у тактиці — крім військових спеціальних підрозділів, які, звісно, мали гарну підготовку. Та якщо солдати зі звичайної піхоти і зналися на якійсь військовій тактиці, вона була з радянської армії та вчила їх неправильному. Я ж навчав їх тактиці партизанської війни.
Можливо, спершу могло виглядати так, ніби росія мала переваги над українською армією у цій війні. Проте ситуація змінилася: тепер ви набагато ефективніші за російські сили.
Отже, це ще одна річ, про яку можна сказати про українців — вони стійкі, не піддаються. Українці добре знають свою історію — навіть те, що було більше тисячі років тому, як-от Київська Русь, князь Володимир Великий, знають про козацьку добу… Іноді мої діти навіть не знають історію Америки за 280 років. Українці ж свою багату історію знають — і це мене вразило.
Про те, як еволюціонувала тактична медицина в Україні
Багато лікарів і медичних працівників цікавляться тактичною медициною, але не йдуть по знання до кого завгодно. Вони вчаться у тих, хто може ці знання якось засвідчити, і це те, що ми називаємо Національною асоціацією екстрених медичних техніків, або NAEMT. Ця сертифікація є поширеною в країнах НАТО, і ця війна стосується того, що Україна хоче приєднатися до НАТО та до Європейського Союзу. Сертифікація NАЕМТ же — один з пунктів, через які треба пройти для цього. Тож такої сертифікації прагнуть українці в різних куточках країни.
Навчання, у яких я беру участь, охоплюють більшість країни. Ми навчаємо 10 тис осіб щомісяця тут, в Україні, по всій країні — не лише у містах типу Києва або Львова, але також і безпосередньо на лінії фронту. Наразі в Україні діє мережа авторизованих тренінгових центрів, п’ять з яких я допоміг сертифікувати під час свого минулого візиту: Центр медицини катастроф в Києві, PULSE і Одеський медичний університет — в Одесі, Всеукраїнська Рада реанімації у Львові та Медичний університет в Харкові.
Існує стандартизований тест, який здають після чотирьох днів навчання на курсі. Він базується на тому, що ми називаємо доказово обґрунтованими оглядовими дослідженнями — вони проводилися під час різних воєн, таких як В'єтнам, Могадішо, пустельні війни, та інші, в яких брали участь військовослужбовці США. Все це вивчено, щоб визначити, що працює і що не працює у медичному аспекті. Ми [армія США] використовували дуже погані турнікети, або ж іноді й взагалі жодного. Тепер у нас є турнікети найвищого рівня, і цей рівень постійно покращується.
Ми повторюємо нове уміння достатню кількість разів, щоб здобуті навички стали автоматичними. Це називається моторною пам’яттю. Таким чином, коли справи йдуть погано на полі бою, військовим не потрібно думати про те, як виконати ту чи іншу дію. Це відбувається на рівні рефлексу.
Про те, як американський досвід інтегрується в українські реалії
Існують деякі відмінності, коли йдеться про медицину на полі бою. У більшості місць, де перебувають американці та західні війська, у нас є доступ до гелікоптерів. Тому коли ми вивозимо людей з зони війни бойових дій, часто робимо це за допомогою гелікоптерів для медичної евакуації. І якщо ворожі сили з’являються, коли гелікоптер приземляється, прилітають ще кілька гелікоптерів зі зброєю та димовими шашками. В Україні цього немає - практично жодної підтримки повітряної медицини. Тому за такою схемою ми тут діяти не можемо.
Тому, коли когось поранено на передовій лінії, його доводиться піднімати вручну та переносити. Ми навчаємо тягти, носити та покладати постраждалих на спеціальні ноші, які можна тягти на велику відстань. Часто пораненого доводиться тягти так кілька кілометрів, що означає, що українські військові перебувають на полі битви разом з пораненими значно довше, ніж військові у інших країнах, де ми працювали. Таким чином, ми не просто навчаємо тактичній бойовій допомозі пораненим, а також і довготривалому наданню медичної допомоги. В Україні, буває, є потреба у переливанні крові, фактично, в полі, зазвичай створюються пункти збору поранених тощо.
Так, до прикладу, вважається, що турнікет може безпечно залишатися на кінцівці не більше двох годин, інакше збільшуються шанси не лише втратити кінцівку, але й починають з’являютися ризики для життя постраждалого. Тому ми навчаємо бійців знімати турнікет з поранених, якщо передбачається, що вони перебуватимуть на полі дій більше двох годин, за допомогою спеціального процесу, який ми називаємо «конверсією турнікета». Таким чином, до того, як виникнуть всі побічні ефекти, пов’язані з тривалим використанням турнікета, за певних умов його можна замінити на тампонування пораненння гемостатичним бинтом і подальшу фіксацію бандажем, після чого робиться спроба дуже повільно послабити турнікет. В разі успішної процедури турнікет повністю послаблюється, але залишається на кінцівці, щоб якнайшвидше зупинити кровотечу, якщо вона відновиться.
Про рівень підготовки українських військовослужбовців
Зараз у вас є багато чудових лікарів, які працюють на передовій та успішно рятують людські життя. Тому я впевнений, що колись і українські фахівці зможуть навчати військових з інших країн, проводитимуть тренінги на основі свого бойового досвіду.
Про підтримку міжнародної спільноти
Я думаю, Україні не вистачає підтримки від Заходу. Проте це не означає, що ви не можете виграти цю війну. Ви проявили дуже велику стійкість і вміння вистояти у важкі періоди. Ви зможете вирости з попелу, як птаха-фенікс, і стати прикладом для світу. росії ж знадобиться багато часу, щоб відновити свою країну після того руйнування, яке вона завдала власному народові.
Кожен рік Зеленський подає документи для вступу до НАТО. Путін не хоче, щоб ви туди вступили. Він хоче, щоб ви повернулися до СРСР, який існував, коли він був маленьким хлопчиком. Тому питання таке: якщо лише через ваші спроби вступити до НАТО ви уже отримуєте відплату [з боку росії] найгіршим способом, чому ви досі не є його частиною? Не існує жодного виправдання для того, що Україна — ще не частина НАТО. Ви маєте стати його частиною не тоді, коли війна з росією вже закінчиться.
Ми стоїмо пліч-о-пліч з Україною, хочемо, щоб ви перемогли. Це одна з причин, чому я тут, чому я не хочу бути байдужим, коли мої брати та сестри, знаєте, борються за свою свободу.
Про російську пропаганду, Гітлера і фашизм
Все, що говорить росія, є неправдою, і навіть росіяни це розуміють, оскільки у всіх там є мобільні телефони. Тому російська пропаганда уже не може вводити в оману так само, як вона робила раніше.
Перш ніж [російські війська]перетнули кордон з Білоруссю півтора роки тому, він намагався прочитати лекцію всьому світові, буцімто те, що Україна не хоче повертатися до «росії-матері» — це зло. Він мав свою версію історичних подій.
Але російський народ нічого не може зробити з цим, оскільки вони, по суті, раби. Вони комуністи, а Путін — не комуніст. Він насправді — проти своєї ж власної комуністичної партії. Він просто диктатор. Він — капіталіст. Якщо б ви були російською мамою чи татом, ви б хотіли, щоб вашого 18-річного сина вирвали зі школи і відправили на чотири-п'ять тижнів навчання в російську армію, а потім відправили сюди, у цю країну [в Україну], і він загинув би з соромом?
Більшість росіян, які приїжджають сюди, як тільки вони перетинають кордон, розуміють, що опинились у ворожій країні. Всі українці знають, що ведуть війну, щоб врятувати свою Батьківщину. Вони не нападають на когось. Вони просто захищаються від варварської нації, яка хоче їх поглинути. Єдина проблема в тому, що росіян більше, ніж українців, і саме це бачить Путін. Якщо він продовжуватиме, йому буде не важливо, скільки його власних російських солдатів загине.
Треба зрозуміти: якщо він переможе в Україні, він не зупиниться. Це схоже на ситуацію з Адольфом Гітлером і Другою світовою війною. Гітлер захопив Польщу, але не сказав: «О, це межа, на якій я зупинюсь». Тепер росіяни роблять те ж саме.
Ситуація зараз схожа на те, що було півтора роки тому. «О, ми просто проводимо військову підготовку на кордоні з Білоруссю. Ми не плануємо вторгнення». Так само ж було за кілька тижнів до того, як Путін увірвався в Крим. І це все — та ж сама схема, що була в часи Гітлера. Тому для західних країн обмежуватися у наданні допомоги Україні — це дурість. Кожен день очікування кінця цього конфлікту — це ще один день, який наближає Путіна до його цілей, і ця небезпека може поширитися на інші нації.
Більше року тому я відвідав концентраційний табір Освенцим у Польщі, також побував у фабриці посуду Оскара Шиндлера, яка зараз є музеєм. Паралелі між історією та поточною ситуацією дуже помітні. Ви можете замінити в цій історії Польщу на Україну, і Адольфа Гітлера на Путіна. Але загалом це — одна й та ж сама ситуація.
Всі хвилюються, що Путін може скинути ядерну бомбу, якщо ми [НАТО] відправимо [в Україну] війська — він загрожує цим з самого початку. Я думаю, він не натисне на ядерну кнопку, тому що це був би кінець світу. Якщо ми не зупинимо Путіна, це призведе до Третьої світової війни. Треба зупинити його тут.
Джерело "Новое время"