Між двох вогнів: шанси України у світовій торговельній війні

Для України криза відносин між ЄС та США – нашими ключовими партнерами – є найгіршим сценарієм. Втім, схоже, що розуміння, як діяти в його умовах, у країни поки немає. В уряді утрималися від оскарження дій США у СОТ, не долучившись до скарги ЄС. Одночасно спроби вирішити проблеми у двосторонніх переговорах також не дали результату. 

То якими мають бути дії Києва? ЄвроПравда вирішила розпочати експертну дискусію з цього питання. Запрошуємо економістів та політологів до її продовження. 

* * * 

Які шанси в України, поки ЄС та США чубляться через торгівлю? Адже торговельна війна, яку запустили США, майже не дає нам шансів виграти тактично.

Натомість Україна точно може виграти від усіх викликів, акуратно розвиваючи нову логіку торговельної політики.

Про пошук логіки і стратегії у діях США і про те, що може бути зроблено у відповідь з боку ЄС, Японії та Китаю, написано у пресі аж надто багато і додати до висловлених ідей ще щось складно. Але що на практиці робити Україні?

Передусім треба зрозуміти, що ми маємо справу не з конкретними обмежувальними митами, а з новою парадигмою.

У міжнародній торгівлі є приклад такої неспроможності – Дохійський раунд переговорів у СОТ, який розпочався ще в 2001 році і мав вирішити ті проблеми, які не вдалося вирішити в рамках Уругвайського раунду переговорів, коли була створена Світова організація торгівлі.

Пізніше проблеми, які не вдавалося врегулювати на глобальному рівні, стали врегульовувати на двосторонньому. 2000-ті стали бумом угод про вільну торгівлю, які мали усунути перепони в торгівлі. Однак надмірна увага на деталях і небажання йти на конструктивні компроміси не дали реалізуватися, можливо, найбільшим проектам "хвилі ЗВТ" – Транстихоокеанському партнерству і, що важливо для України, Трансатлантичному торговельному й інвестиційному партнерству між США та ЄС.

Я і далі вважаю, що розвиток торговельного права – найкращий спосіб вирішувати проблеми у міжнародній торгівлі. Але нездатність приймати сміливі рішення прихильниками вільної торгівлі і стала причиною "реакції", яку ми спостерігаємо.

Дуже важливо зрозуміти, що ця торговельна війна – це не демонтаж світової торговельної системи, а її мутація. Тому не варто радіти шанувальникам професора Райнарта – ми не повертаємося в дрімучі ліси війни всіх проти всіх.

Навпаки, нинішня торговельна війна – це спроба, хоч і дуже груба, вирішити проблеми в існуючий системі, яка сам по собі не така вже й давня – Світова організація торгівлі у нинішньому вигляді існує 23 роки. Тому не варто її сприймати як стовідсоткову догму.

То що ж робити Україні? З ким дружити – зі США чи з ЄС?

Погане питання, бо і США, і ЄС – наші партнери. І відповідь нашої торговельної політики не може бути відповіддю на це питання. Саме питання має бути трошки інакшим.

Ми точно не можемо перемогти, граючи в лоб проти тарифів на сталь. Але ми можемо вибудовувати стратегічне партнерство і зі США, і з ЄС на основі інших питань торгівлі.

З ЄС – це поступова реалізація Угоди про асоціацію. Поширення на торгівлю товарами Пан-євро-середземноморської кумуляції товарів – це гарний приклад. Але ми маємо робити більше і реалізовувати промислову інтеграцію через взаємне визнання технічного регулювання, спрощення митних формальностей, аж до розчинення митного кордону між Україною та ЄС. Ще більше треба зробити в інтеграції ринків послуг, передусім цифрового ринку.

З такої інтеграції у внутрішній ринок будується стратегічне партнерство, яке змушує наших партнерів враховувати наші інтереси і в торговельних війнах. Просто наголошувати на тому, що нам потрібно більше, бо у нас війна з Росією – дуже слабкий варіант.

На цьому фоні варто пам’ятати, що дріб’язкові торговельні конфлікти роблять неможливим врегулювання важливіших питань.

У відносинах з ЄС – це питання заборони експорту лісу. Тут не важливо, маємо ми право заборонити експорт лісу чи ні – ми маємо розуміти, що поки ЄС буде роздратований цією ситуацією, годі чекати на допомогу у важливіших питаннях.

Так само зі США: ми втратили час на врегулювання проблеми із захистом права інтелектуальної власності. Справді, ми схвалили потрібні закони, і за це варто дякувати і урядові, і парламенту. Але ми втратили час і втратили преференції, які надавали США. І спроби вирішити проблему списку 301 збіглися в часі із запровадженням тарифів на сталь, що створили непотрібний поганий фон.

Хочу наголосити: я не заохочую бути поступливим в усьому. Але ми маємо чітко розуміти, що ми отримуємо від непоступливості. Якщо "виграш" для економіки від заборони експорту товарів чи слабкого захисту інтелектуальної власності вартий поганих відносин зі США і ЄС у торгівлі (так, зрештою, зробив Китай) – то все ОК. Але тоді годі чекати на підтримку, наприклад, у питаннях сталі. На мою думку, поки ми непоступливі не там, де треба.

Наш приклад показовий у тому, як другорядні питання можуть стати на заваді вирішенню стратегічних.

Тому важливим інструментом захисту наших інтересів є кропіткий, марудний діалог з європейським і американським deep states. Гарний приклад – експорт м’яса птиці. Можна скільки завгодно битися за додаткову квоту на м’ясо птиці на найвищому політичному рівні, але якщо на рівні чиновницьких керівних комітетів і нарад росте глухе незадоволення від збільшення нашого експорту, то політичні домовленості з великою ймовірністю будуть заблоковані.

Але це все про те, як уникнути проблем.

А чи можемо ми виграти від цієї глобальної торговельної війни? Відповідь – так.

Деякі корпорації реагують на нові тарифи заявами про перенесення виробництва. І чому б тоді не до України!?

Якщо ми реалізуємо повністю Угоду про асоціацію (вже згадуване технічне регулювання, митні питання, плюс транспорт, платежі тощо), то цілком можливий сценарій, що на ринку ЄС продаватимуться Harley Davidson, зібрані на Київському мотоциклетному заводі. Звучить надто фантастично, але в нинішніх обставинах все можливо, якщо правильно зосередити свої зусилля.

Джерело: Європейська правда