Президент від США проти президента від РФ: як Венесуела загострила світові конфлікти

Цього тижня президент Венесуели Ніколас Мадуро перестав бути таким для значної частини світу. 

Все змінилося 23 січня, у важливий для венесуельців день – День демократії, коли відзначається річниця державного перевороту, в результаті якого був скинутий диктаторський режим генерала Маркоса Переса Хіменеса. Урочисте святкування перетворилося на масові заворушення і збройне протистояння між прибічниками та противниками режиму Ніколаса Мадуро.

А менше ніж за добу політична криза у країні вийшла на міжнародний рівень. Низка країн оголосили, що більше не вважають Мадуро законним лідером країни, в той час як інші, включаючи Росію, підтримали опального лідера. Причому не йдеться про розподіл за звичними лініями. Приміром, США стали одним з найгучніших прибічників опозиції, а партнер Штатів по НАТО, Туреччина – навпаки, опинилася в одному човні з росіянами. 

Тож венесуельська криза ще далека від завершення. За яким сценарієм можуть розвиватися події?

Опозиція йде ва-банк

Венесуела – держава Південної Америки, не обділена природними ресурсами. Вона має одні з найбільших у світі покладів нафти, розташована на березі океану, має не найгірший клімат. Чого їй бракує – то це якісного управління. 14 років поспіль, від 1999-го, державою керував Уго Чавес, що намагався побудувати соціалізм із венесуельським обличчям. За його правління держава увійшла в жорстку економічну кризу. Нафтовий експорт не покривав шалені соціальні витрати.

2013 року Венесуелу очолив Ніколас Мадуро, який до того був віце-президентом; за нього криза лише загострилася. Три останні роки падіння ВВП складає близько 15% щорічно, а інфляція обліковується у тисячах відсотків на місяць! Та йти з посади через неефективне управління в Латинській Америці не прийнято.

В опозиції чудово розуміли, що ресурсів для самостійного усунення від влади режиму Мадуро без зовнішньої допомоги чи без допомоги військових в них немає.

Тим більше, що всі можливі законні ресурси після проведення 10 січня чергової інаугурації Ніколаса Мадуро (який "переміг" на виборах ще у травні 2018-го) для цього вичерпані.

Після нещодавньої спроби військового заколоту, яка відбулася 20 січня, збройні формування, увесь силовий блок режиму було приведено у стан підвищеної готовності, особливо – у столиці.

У такій ситуації опозиція була вимушена піти на відчайдушний крок – проголосити у країні двовладдя.

Іншого способу привернути увагу світових центрів сили та ЗМІ до проблем демократії та гуманітарної катастрофи у Венесуелі в них вже не було.

Цілком зрозуміло, що саме тому присяга, яку учора публічно склав проголошений тимчасово виконуючим обов’язки президента спікер Національної асамблеї Хуан Гуайдо, має для венесуельців суто символічне значення.

Допоки на бік опозиції не перейде армія, спроби скинути режим Мадуро виглядають малореалістичними.

А офіційну позицію армію озвучив міністр оборони Венесуели Владімір Падріно Лопес. Вона полягає у тому, що Боліваріанські національні збройні сили стоять на сторожі національного суверенітету та конституції країни.

У своєму Twitter Падріно Лопес зазначив, що "солдати Батьківщини не сприймають президента, нав’язаного в тіні темних інтересів та проголошеного в порушення закону".

Позицію армії підтримав і Військово-морський флот країни (нині на офіційних венесуельських каналах постійно транслюють виступи командуючих різних регіональних підрозділів збройних сил зі зверненнями на підтримку Мадуро).

 "Закордон допоможе"

Втім, нинішнє загострення відносин між владою та опозицією у Венесуелі вирізняє підвищена увага світового співтовариства до ситуації в країні.

Про своє визнання "тимчасовим президентом Венесуели" Хуана Гуайдо, голови Національної асамблеї, – єдиного легітимного обраного народом органу влади, – заявили Сполучені Штати. Спершу Дональд Трамп у своєму аккаунті у Twitter, проте згодом цю інформацію підтвердили і в Білому домі.

У зверненні президента США містився "заклик до урядів Західної Півкулі (!) визнати... Хуана Гуайдо... як тимчасового президента Венесуели", та висловлювалася надія на те, що США "конструктивно із ними спільно працюватимуть, аби підтримати його зусилля для повернення конституційної законності".

Звертає на себе увагу той факт, що позицію адміністрації США було оприлюднено ледь не за кілька хвилин після того, як Хуан Гуайдо оголосив себе президентом Венесуели.

Це може бути доказом координації дій венесуельської опозиції та адміністрації Білого дому.

Можливо, не випадково саме зараз відбувається чергове загострення "венесуельської кризи". Днями адміністрація Дональда Трампа відсвяткувала свою другу річницю у Білому домі, яка позначена напруженістю у відносинах із частиною політикуму довкола спорудження "мексиканського муру", що вже призвело до бюджетної кризи і напруги у суспільстві.

Венесуельське питання, поза сумнівом, може стати потужним консолідуючим фактором і об’єднати різні політичні табори.

У цьому зв’язку дуже показовим є звернення до регіональних урядів, адже адміністрація Білого дому таким чином намагається сформувати та очолити регіональну солідарність для вирішення венесуельської кризи.

Адже ця криза загрожує подальшою гуманітарною катастрофою не тільки сусіднім країнам через неконтрольоване збільшення економічних біженців із Венесуели (а нині їх нараховується, за приблизними підрахунками, до двох мільйонів), але й регіональній безпеці через загострення колумбійсько-венесуельських відносин. 

Відомо, що тривалий час влада в Каракасі підтримувала так звані "збройні революційні сили Колумбії" (FARC), а після початку процесу мирного врегулювання продовжила надавати підтримку тим групам у прикордонних регіонах, які не склали зброю.

Зокрема, напередодні Нового року колумбійська влада повідомила про запобігання спробі замаху на президента країни Івана Дукé, за якою стояли венесуельські спецслужби.

Отже, не дивно, що уряди Аргентини, Бразилії, Еквадору, Коста-Ріки, Колумбії, Перу, Парагваю, Чилі та Канади, а також генеральний секретар Організації Американських держав підтримали "тимчасового президента" Хуана Гуайдо та висловили надію на повернення у Венесуелу демократії та законності.

Водночас на регіональну єдність щодо венесуельської кризи вже не доводиться розраховувати.

На захист режиму Ніколаса Мадуро виступили як "старі друзі" – Куба, Болівія, Нікарагуа, так і Мексика з Уругваєм.

Події у Венесуелі розгортаються на тлі економічного форуму в Давосі, куди з’їхалися лідери та представники економічних еліт багатьох країн світу. З одного боку, в розпал важливих зустрічей у світових лідерів може виникнути брак поінформованості про перебіг ситуації у Венесуелі, а з іншого – це можливість для вироблення спільних позицій для реагування.

Про певну розгубленість в Європі свідчить той факт, що уряди деяких європейських країн, наприклад Іспанії та Португалії, вустами своїх міністрів закордонних справ заявили, що почекають на єдину узгоджену позицію ЄС, а поки "збиратимуть інформацію".

Незабаром її було озвучено в заяві голови європейської дипломатії Федеріки Могеріні, яка вказала на необхідність негайно розпочати політичний процес, який би призвів до вільних виборів у Венесуелі.

Водночас Могеріні заявила, що ЄС підтримує венесуельську Національну асамблею як демократично обраний інститут, що можна вважати "обережним визнанням" і самого тимчасово обраного президента Гуайдо.

Російський фактор

Вже зараз відомо, що заради придушення протестів Мадуро не зупиниться й перед силовим сценарієм. Вже наразі правозахисні організації заявляють щонайменше про 16 вбитих протестувальників та про арешти декількох сотень. 

Проте навіть за такого сценарію існують шанси зупинити смертовбивства та вирішити кризу відносно мирно. 

Подібний досвід у Латинській Америці вже існує. Достатньо згадати успішне врегулювання громадянської війни у Нікарагуа та Сальвадорі у 1980-х роках. Ця криза була вирішена у розпал холодної війни, проте без залучення ООН.

Дієвим регіональним майданчиком для вирішення нинішньої кризи може стати Лімська група, створена на основі однойменної декларації 2017 року, в якій засуджувалося порушення конституційного ладу режимом Мадуро через скликання Національних установчих зборів для розробки нової, написаної під себе, конституції. 

Нині до складу Лімської групи входять 14 країн Латино-Карибської Америки, більшість з яких, разом із Канадою, ставить за мету мирне вирішення венесуельської кризи. Попри те, що Латинська Америка так і не показала єдності у питанні подій у Венесуелі, її позиція може стати вирішальною для безкровної передачі влади.

Мирним зусиллям щодо подолання кризи може посприяти і візит Папи Римського Франциска VI до Панами, який 23-27 січня бере участь у Всесвітньому Дні молоді. Святий Престол неодноразово висловлював серйозну стурбованість гуманітарною катастрофою у Венесуелі.

Втім, цей сценарій можливий лише за умови невтручання Росії чи принаймні мінімізації її впливу.

Лише за такого сценарію вірогідність відносно мирного вирішення конфлікту видається досить високою. 

Натомість у самій РФ (яка має у Венесуелі і стратегічні, і економічні інтереси) вже запевнили Мадуро у своїй підтримці, заявивши про доцільність звернення до ООН для розгляду ситуації в Раді Безпеки.

Не варто й говорити, що сценарій винесення питання Венесуели на розгляд Радбезу ООН (де Росія має право вето) дозволяє заблокувати будь-яку західну ініціативу та врятувати режим Мадуро або принаймні дати йому достатню паузу для контрнаступу.

Отже, найближчими днями ми можемо стати свідками як силового сценарію розвитку подій, так і, хотілося би вірити, початку мирного політичного діалогу (круглого столу) за участі сторін конфлікту та за підтримки зацікавлених регіональних учасників.

  Автор: Наталія Шевченко,

  кандидат історичних наук,

  експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"