Після саміту G7: контури нової реальності та що з ними робити

Саміт Великої сімки, який відбувся у Канаді на минулих вихідних лише підтвердив тенденцію, яка, схоже, буде домінувати в політиці західних союзників України як мінімум до наступних президентських виборів у США, а можливо й надалі. Демонстративно-зневажлива поведінка президента США Дональда Трампа продемонструвала, що серед лідерів Заходу немає навіть натяку на довіру і єдність. І ця тенденція не надто приємна для України, адже породжує додаткові ризики.

Коротко про погане

Головна мета саміту, незадекларована, а та, яка з’явилася напередодні зустрічі, так і не була досягнута. Після того, як Трамп з 1 червня в односторонньому порядку ввів імпортні мита на сталь та алюміній, єдиною надією на зміну американської політики залишалася зустріч віч-на-віч з очільником Білого дому. Інші члени клубу розраховували принаймні схилити його до конструктивного діалогу. Марно.

Демонстративно зневажлива поведінка американського президента звела ці зусилля нанівець. Більше того, Трамп свідомо намагався посіяти сум’яття між іншими членами клубу. Буквально перед вильотом до Канади він заявив про необхідність повернути до складу групи Росію. Це одразу викликало негативну реакцію з боку Німеччини, Франції, Великобританії та Канади, а от новому прем’єру Італії Джузеппе Конте така ідея спершу сподобалась. Потім його все ж таки змусили солідаризуватися з партнерами по ЄС. Як результат, ми побачили спільну заяву європейських учасників групи семи про неприпустимість повернення Росії до клубу поки Москва не виведе війська з території України і не виконає Мінські домовленості. Але свою долю хаосу Трамп вніс. І це був тільки початок.

На самому саміті американський президент поводився більш ніж зухвало. Мало того, що Трамп був присутній лише півдня із запланованих двох і відвідав тільки дві перших сесії, він ще й запізнився на одну з них і приєднався до обговорення після виступу прем‘єра Канади Джастіна Трюдо.

Фінальним же акордом усього цього сюру стало відкликання американським президентом свого підпису з підсмумкового комюніке, яке все ж таки вдалося узгодити напередодні. Трампу не сподобалася заява Джастіна Трюдо про те, що Канада підвищить митні тарифи для США у відповідь на введення Вашингтоном нових мит на сталь і алюміній.

— Зважаючи на хибні твердження Джастіна на його прес-конференції та той факт, що Канада стягує масові тарифи з наших американських фермерів, працівників та компаній, я наказав нашому американському представнику не схвалювати комюніке, бо ми переглядаємо тарифи на автомобілі, що полонять ринок США, — написав Трамп у своєму твіттері.

Більше того, один з його ключових радників опустився до прямих образ на адресу канадського прем’єра, заявивши, що “у пеклі є особливе місце для тих іноземних лідерів, які обирають шлях дипломатичних зрад щодо президента Трампа”.

На все це раніше можна було б не звертати особливої уваги з Києва, якби у союзників України зберігався антиросійський консенсус. Проблема у тому, що його немає.

На фоні розколу Заходу спостерігається активізація зусиль Кремля щодо зближення з окремими, найбільш ображеними на США чи євроскептично налаштованими членами ЄС. І йдеться тут не лише про Північний потік-2. Як приклади наведемо показово миролюбний візит Путіна в Австрію, яка буде головувати у ЄС наступні півроку і пом’якшення позицій в Раді безпеки ООН щодо Донбасу, коли несподівано РФ погодилася на компромісний варіант заяви Радбезу щодо чергового загострення.

Отже, які висновки для України?

Корекція курсу

Вже зараз з упевненістю можна сказати, що США зосереджуються, тимчасово закриваються від світу аби відновити свій промисловий потенціал, зробити країну потужним експортером енергоносіїв, після чого з новими силами вийти на світову арену. У її рамках загальна лінія на протекціонізм буде продовжуватися аж до виходу Америки зі Світової організації торгівлі, на яку покладають останні надії у ЄС. Окрім того, не варто виключати перегляд ролі США в НАТО. Але чи набуде політика Трампа незворотного характеру покажуть проміжні вибори до Конгресу, які відбудуться цього листопада.

На фоні усього цього очевидно, що ситуація, яка склалася, вимагає від України корекції зовнішньополітичного курсу. Звичайно, зараз робити остаточні висновки зарано. Маркерами розвитку ситуації будуть саміт НАТО у липні, сесія Парламентської асамблеї Ради Європи наприкінці червня та ті ж проміжні вибори до Конгресу США у листопаді. Тим не менш, потрібно бути готовими до того, що після подальших демонстративно-миролюбних кроків Кремля окремі “світлі голови” у Берліні, Парижі та Брюсселі на противагу США запропонують зближення з Москвою, і навіть зняття частини санкцій з Кремля.

У будь-якому випадку, Україні вже зараз потрібно готуватися до нової реальності. Окрім можливого перегляду ролі РФ, необхідно буде думати як при збереженні економічних відносин з Європейським союзом не втратити безпекову підтримку з боку США.

З одного боку, ЄС — зараз є головним торговим партнером України, не кажучи вже про різного роду макрофінансову допомогу, сприяння реформам і так далі. Але США наразі роблять набагато більше для посилення української обороноздатності. Окрім того, не варто виключати здатність Трампа швидко реагувати на випади РФ. Величезний конгломерат ЄС витрачає надто багато часу на узгодження рішень. Водночас, як показують події кількамісячної давності в Сирії, лише Трамп хоч і не завжди прораховує наслідки, але здатен швидко приймати важкі рішення у відповідь на агресію.

У цій дилемі для України не буде легких рішень і чим далі, тим важче буде балансувати між двома полюсами Заходу.

Джерело:  QHA