Росія вмить вбила його родину з шести людей. Історія українського поліцейського

Спочатку я не побачив пошкоджень батьківського дому Івана Сімороза у місті Бородянка під Києвом. Потім я зрозумів, що це тому, що від дому нічого не залишилось.

Коли 26-річний хлопець стоїть посеред завалів у поліцейській формі, осягнути масштаб руйнувань було просто неможливо.

"26 лютого я перебував на робочому місці в райвідділку поліції, ми розмовляли на вулиці і почули "бабах!" - згадує Іван.

Російське вторгнення в Україну тривало вже два дні, міста у Київській області потерпали від обстрілів, росіяни намагалися наблизитися до столиці.

"Земля затрусилася. Я почав набирати телефоном всіх своїх родичів: жінку, свого брата, маму, батька, бабусю - і всі були в зоні недосяжності".

"Я зрозумів, що сталося щось недобре".

Іван почув вибух десь поруч, він зрозумів, що кудись влучили, але не знав, куди саме.

Він доїхав зі своїм керівником та кількома колегами з поліції до свого будинку на вулиці Центральній і був приголомшений руїнами, які залишились від його будинку.

Я запитую в нього, про що він подумав у той момент.

"Жах. Війна. Дуже страшно, ти не розумієш… Сподіваєшся, що хтось живий, може, десь в погребі заховався".

Незабаром на допомогу у пошуках приїхали сусіди та родичі.

Першим Іван знайшов матір, яка лежала мертва на холодильнику. Потім за 200 метрів він знайшов тіло свого молодшого брата. Він втратив обидві ноги і руки. Поруч з ним на грядці сидів його улюблений пес.

Потім знайшли його бабусю, теж мертву, засипану цеглою.

Тітка Івана знайшла його однорічну донечку Поліну на дивані, вона ще дихала.

Тоді знайшлася дружина Івана. Потім його батько. Обидва мертві.

Невдовзі Поліна померла в лікарні.

Того дня Іван втратив шістьох членів родини.

Поліцейські кажуть, що першим у Бородянці постраждав будинок Івана. Місто стане одним із найбільш зруйнованих за перші місяці війни.

З надзвичайною акуратністю й витриманістю Іван продовжує показувати нам купу уламків, які колись були домом його родини. Пробиваються різнокольорові тюльпани, які посадила його бабуся.

Придивившись уважніше, бачиш уламки життя: черевичок Поліни, халат, що повис на балці.

Після того, що сталося, Іван взяв лише три дні відпустки. Він працював на військовому блокпосту неподалік і допомагав людям евакуюватися на автобусах до безпечних районів.

За це Івана відзначили медаллю за заслуги та відвагу.

Його відділок поліції почав працювати одним з перших після виходу росіян з Київської області. За цей час там виявили понад 1200 тіл.

Що допомагає Івану рухатися далі?

Хоча робота, за словами багатьох, відволікає, вона також допомагає чоловіку пережити своє горе. Коли жителі Бородянки та поліція почали відбудовувати місто, Іван зустрів людей, які пережили схожі трагедії.

Він каже, що його дружні стосунки та підтримка колег були неоціненними.

"У кожного в Бородянці є біда та проблеми, - каже Іван. - Треба допомагати людям. Робота і мої друзі - це допомагає і підтримує".

"Він відкрита, привітна, талановита та зосереджена людина", - каже начальник Бородянського відділку поліції В'ячеслав Цилюрик.

"Щоб ви зрозуміли, одна з основних рис характеру Івана - за шість років роботи не взяв жодного дня відпустки".

"Я не зустрічав таких морально сильних людей", - зазначає Цилюрик, висловлюючи надію, що й не зустріне більше нікого, кому доведеться бути таким сильним після такої трагедії.

Протягом наступних п'яти тижнів багато інших будинків у Бородянці були зруйновані вщент, як будинок Івана.

Головна дорога через місто зараз тиха. Коли бачиш розтрощені багатоповерхівки, стає очевидно, що багато районів міста вже непридатні для життя.

Зруйновані стіни деяких будинків оголили колишнє життя людей. Книжкові полиці та кухонні столи з посудом стоять непорушно подекуди серед уламків.

"Люди повністю деморалізовані, - каже В'ячеслав. - Вони вчаться жити у сьогоднішній реальності".

Обличчя Івана трохи змінюється лише, коли він описує місце за 30 км звідси: там, у селі Пісківка, стоять шість дерев'яних хрестів на свіжовикопаних могилах.

Могилу маленької Поліни легко впізнати за іграшками. Але найбільше вражає те, що на всіх хрестах однакова дата смерті: 26.02.2022.

Жорстокість і непоправність цієї війни відбилася в одній даті, закарбованій шість разів.

"Коли приходиш туди, весь час плачеш", - каже Іван, ковтаючи клубок у горлі.

Репортаж за участю Шивон Ліхі та Ганни Чорноус.