"Вільні" співучасники під арештом

Ранок 5 лютого. Печерський районний суд. Володимирська, 15. До початку роботи залишається якихось 10 хвилин. Перед рамкою металошукача стоїть черга з десятка журналістів. Під кабінетом, де о 9 ранку має початися засідання щодо Яни Дугарь, їх удвічі більше. Телекамери займають весь вільний простір вузького коридору. Час від часу повз них, чіпляючи штативи, ходять представники судової охорони. В холі, навпроти статуї Феміди починає збиратися група підтримки Дугарь та Антоненка. Власне, суд мав ухвалити рішення щодо їх запобіжних заходів ще напередодні, проте не встиг.

Сталося це через правила авторозподілу, прийняті Печерським судом. У них зазначено, що якщо до суду в один день потрапляє кілька клопотань в одній справі – всі вони можуть направлятися до одного судді. У нашому випадку до Віталія Писанця. Саме він з третього по п’яте лютого вирішував долю Яни Дугарь, Юлії Кузьменко та Андрія Антоненка.

Нагадаємо, саме їх слідство підозрює у вбивстві Павла Шеремета 20 липня 2016 року. За версією слідчих, всі троє «захопилися ульранаціоналістичними ідеями, культивували велич арійської раси та вирішили скоїти вбивство відомої людини», аби дестабілізувати ситуацію в країні. Щоправда докази, які впродовж двох місяців показувало слідство, м’яко кажучи виглядали сумнівними. На цьому в одному із своїх інтерв’ю навіть наголосив генпрокурор Рябошапка. Мовляв, доказова база у справі Шеремета слабка. Але строки досудового розслідування продовжив.

Детальніше про нестиковки у версії слідства можна прочитати тут:  Убивство Шеремета: що відбувається у справі через місяць. Гучні обіцянки і нестиковки.

Адвокати Дугарь та Антоненка заявляли відводи судді Писанцю. Зокрема через те, що він розглядав продовження запобіжних заходів для всіх фігурантів справи Шеремета. «Нашу справу приєднали до ще якоїсь, нам не відомої. Авторозподіл має відбуватися наступним чином: система визначає суддів, які в конкретний день не можуть проводити засідання: хворіють, у відпустці, у відрядженні тощо. Потім система формує список суддів, які можуть слухати справи. І далі між ними система розподіляє справи. У нашому ж випадку, здається, авторозподілу не було взагалі», – пояснював своє клопотання кореспонденту Букв адвокат Станіслав Кулик. Щоправда, про порядок авторозподілу, прийнятий у Печерському райсуді, він не згадував.

Власне, відводи розглянули доволі оперативно. Очікувано, їх не задовольнили. Адже формально підстав для такого рішення не було. Та й самі засідання тривали не довго. У справі Антоненка, наприклад, для винесення рішення про те, що суддя Писанець продовжуватиме судити, знадобилося 10 хвилин. Інформацію про те, де розглядатимуть скаргу адвокатів, журналістам не змогли повідомити ані працівники канцелярії суду, ані судова охорона, яка конвоювала підозрюваного. Про результат розгляду журналісти дізналися постфактум.

«Вирішувати питання про продовження запобіжного для Антоненка продовжать о 12:00. У 5-му залі», – розповів журналістам адвокат Кулик у коридорах суду, заблокований журналістами.

Судова зала забита людьми. В ніс б’ють запахи людського поту, сигарет і кави. За стіною телекамер стоять депутати й активісти. Частина з них передає паспорти й заяви про взяття на поруки. Суддя складує все це на власному столі. Час від час з-під лоба поглядає на присутніх. Вже встиг виступити прокурор Сергій Зузак. Наразі йому опонують адвокати Дугарь.

«Хочемо наголосити: Яна познайомилася з подружжям Грищенків і з Юлією Кузьменко 2019 року. Але прокурор про це чомусь не каже (за версією прокуратури Дугарь була знайома з усіма фігурантами справи ще 2016 року – ред.). Експертиза ходи – її ми вважаємо фальсифікованим доказом. Досі, за 3,5 роки, слідство не визначило зріст «розвідниці». Хоча жінка на відео, яка нібито є Яною Дугарь, має зріст приблизно 165 см. У взутті. Яна ж без взуття і головних уборів має 175 см. Це записано у її військовому квитку. Далі. Прокурор посилається на допит Олени Притули. Але він не доводить провини цих трьох людей (Кузьменко, Дугарь, Антоненка – ред.)», – пояснював адвокат.

На екрани виводять відео адвокатів. Спочатку присутнім показують запис з камер спостереження, які в ніч на 20 липня 2016-го фіксують підозрюваних у злочині. Потім запис за кілька днів до цього, на якому нібито присутня Дугарь. Зображення накладають одне на одне. Виявляється, що жінки на обох записах приблизно одного зросту. Суддя при цьому зберігає кам’яне обличчя.

– Далі, ваша честь. Прокурор Зузак говорить, що є ризик, що Яна буде впливати на співучасників. Я зачитаю: «Злочин вчинено у складі групи, з розподілом ролей. І це дає підстави вважати, що Дугарь має співучасників на волі». Я сподіваюся, що це просто скопіпастили. Бо усі члени групи, про яку згадує слідство, арештовані. Й писати, що Кузьменко і Антоненко на волі – це цинічно, – із запалом говорить адвокат.

– Це зараз до чого? До чого тут Антоненко? Ми взагалі яку справу розглядаємо? – роздратовано кидає Писанець.

– Розглядаємо справу Дугарь. Але прокурор написав, що Антоненко на волі! Я просто хочу на цьому наголосити, – наполягає адвокат.

Весь цей час Яна сидить за столом і уважно вивчає томи матеріалів справи. Часом звертає увагу своїх адвокатів на окремі зображення чи речення. Поривається коментувати репліки й слова прокурора, але захисники її стримують. Поручителі розповідають про своє знайомство з Яною. Обіцяють зробити все, аби вона дотримувалася зобов’язань, покладених на неї судом. Писанець, уважно вислухавши всіх, йде до нарадчої кімнати. На годиннику близько 12:30.

Вертається суддя приблизно за 30 хвилин. Читає швидко, ковтаючи закінчення слів. Але ухвала цілком зрозуміла: Дугарь продовжують існуючий запобіжний. Частковий домашній арешт. З 20:00 до 7:00. За місцем дислокації її підрозділу у с.Гвардійське. Лише секунду на обличчі Яни видно сум. Вона бере себе в руки й знову посміхається. Її обступають друзі.

«Ти береш участь в історичному процесі, слухай. І ти ще зустрінешся з цими людьми (прокурорами, слідчими й суддями – авт.). І, можливо, вони будуть сидіти на лаві підсудних», – заспокоюють дівчину присутні. Судова охорона намагається вигнати із зали активістів й адвокатів. Оскільки до скляного акваріуму саме мають завести Андрія Антоненка. Але згодом для нього просто роблять живий коридор. Андрій заходить до камери. Слідом за ним у залі засідань з’являється вже знайомий прокурор Зузак.

Меми, фотожаби й Положинський

Попри відкриті вікна, у судовій залі сперте повітря. Присутні роздягаються, скидаючи верхній одяг, де доведеться: хтось кидає куртки й пальта просто на підлогу, хтось намагається обережно скласти їх на лави. Загалом складається враження, що ти потрапив у метро в годину пік – не можеш не те, що розвернутися, навіть підняти руку – тебе просто затисли люди з усіх сторін. Час від часу друзі і знайомі Антоненка щось кричать в сторону акваріума. Передають привіти. Андрій подеколи відповідає. Цікавиться, як його військова частина, колеги по роботі. Чи вже зайняли його робоче місце. Спіслужбовці жартують: кажуть, що перетворили стіл Антоненка на музей.

Приходить суддя Писанець. Адвокати одразу заявляють два клопотання: дозволити Андрієві сидіти з ними за одним столом, оскільки з «акваріуму» він їх погано чує і загалом тримання його в клітці, бодай і зі скла, порушує права людини; друге клопотання було про допит важливого свідка, який міг би пояснити, звідки в Андрія Антоненка взявся макет міни МОН-50. Суддя обидва клопотання задовольнив. Андрій сів між своїми адвокатами.

– Положинський є у залі? – підвищуючи голос говорить Писанець

– Я тут. Тут! – Олександр видирається на лаву, в кінці зали, аби суддя міг його бачити. Саме він виявився тим важливим для справи свідком.

– Ви точно Положинський? Щось не схожі, – сумнівається суддя.

– В сенсі не схожий? У мене паспорт є. Не знаю, можу ще поголитися, – жартує чоловік, – А. У шапці справа? Зняти? Вибачте, я просто думав… це частина мого стилю. Просто у вас тут поліція у капелюхах. Я думав, що з цим немає проблем. А без шапки більше схожий?

– Будь-ласка, вийдіть із зали. Оскільки ви свідок, ви не можете бути присутнім під час засідання у залі. Вас покличуть, – говорить суддя.

– А у вас якась спеціальна кімната для свідків є? Чи щось інше? Куди йти? Просто в коридорі сидіти? Добре. Шапку можна вдягнути? Чи краще не треба? Я просто питаю, про всяк випадок… – говорить Олександр, крутячи в руках шапку.

– Саша… – з докором говорить Станіслав Кулик, адвокат Антоненка.

Положинський виходить із зали. Починається розгляд справи по суті. Прокурор Зузак, як і на всіх попередніх засіданнях, демонструє ілюстративні матеріали на екранах. Вже знайому спалену автівку, в якій підірвали Шеремета, фотографії макету протипіхотної міни МОН-50, яку вилучили в Антоненка під час обшуку. Загалом, доказова база прокурора лишилася майже не змінною з моменту апеляційних засідань місяць тому. Хіба що цього разу він звертає увагу на «дірку в корпусі міни», яка за висновками експертизи слугувала для встановлення детонатора. Згодом, правда, читаючи матеріали справи, Зузак говорить «імовірно, може бути використана для встановлення детонатора». Однак справжній фурор у залі зчиняє спроба представника державного обвинувачення довести ультраправі погляди Антоненка.

– Це зображення з фейсбук-сторінки Антоненка. На них ви можете побачити зображення Гітлера. Це, зокрема, доводить мотив Антоненка щодо вчиненого злочину, – упевнено говорить Зузак.

На екрані почергово з’являється два зображення. На першому – справді схожий на Гітлера чоловік, який тримає в руках новорічний подарунок. На другому – намальований чи то Дід Мороз, чи то Санта Клаус у чорній шубі, із свастикою на рукаві й піднятою правою рукою. Зала заходиться в реготі. Присутні згадують засідання у справі Юлії Кузьменко напередодні. Тоді прокурор Зузак також згадував фотографії Гітлера. Щоправда виявилося, що на картинці був Уїнстон Черчіль. А саме фото було мемом. Тобто візуальним жартом. 

– Блін, у нас так половина бійців на фронті жартує. Тепер всіх будемо за це садити, всі терористи? – говорить одна з волонтерок, яка прийшла брати Антоненка на поруки.

– Чого ви смієтеся? – питає Писанець в однієї з жінок.

– Вибачте, пане суддя. Це справді дуже смішно. Смішний доказ. Не можу стриматися, – відказує та.

– Ви порушуєте порядок в судовому засіданні. Суд виносить вам попередження. За друге вас виведуть із зали, – серйозно говорить суддя.

Хвиля веселощів влягається. Слово беруть адвокати й сам Антоненко. Вони вчергове пояснюють, що Андрій вищій за імовірного злочинця на 10 см. Що таку експертизу, яка може допомогти з’ясувати різницю у зрості слідство проводило, але її нібито «ховають від судді». Що експертиза ходи не може бути основним доказом. Адже не існує єдиної методології такого дослідження. І про це у висновках наголошував іноземний експерт Іван Бірч, на якого постійно посилається слідство. Вчергове пояснюють, що Антоненко намагався сховати макет міни МОН-50, оскільки злякався і не знав, що робити. Сам Андрій пояснює, що цей макет він привіз додому після однієї із зйомок, на День сержанта. І так і не встиг повернути її у свою військову частину. Після суддя Писанець починає вивчати матеріали справи. Фотографії, допити, експертизи. Процес займає понад півгодини.

Подарунок від військових

До зали кличуть Положинського. Музикант продирається крізь натовп журналістів та знайомих Андрія й стає перед трибуною. Зала затихає. Чоловік передає судді свій паспорт, зачитує присягу. Обіцяє говорити виключно правду й нічого крім правди.

– Ви десь працюєте? – уточнює суддя.

– Працюю. Співаю. Виступаю на концертах. Веду концерти й різні заходи. З людьми спілкуюся, так, це теж може бути роботою. Шапки от ношу. Бо підбір і розробка стилю – теж робота, – перераховує Олександр.

– Офіційно працюєте де? – дещо дратується Писанець.

– Приватний підприємець, – говорить Олександр.

– Що ж. Розкажіть обставини цієї справи, – звертається до музиканта суддя.

– Вибачте, я трохи не дочуваю. Говоріть трохи гучніше. Обставини? Не зрозумів, – говорить Положинський.

– Що ви знаєте про цю справу? – уточнює Писанець.

– Знаю, що чомусь судять Андрія. Не розумію за що. Я спеціально приїхав з Луцька, аби дати свідчення. Аби була справедливість. Я стежу за цією справою. Відвідував кілька засідань. Що знаю… часом хапаюся за голову, коли бачу, що відбувається в цих судах.  Може у вас будуть якісь конкретні запитання? – говорить Положинський.

– Конкретні запитання? – дивується суддя, підвищуючи голос.

– Ну, так. Я поки чекав, гуглив, що має робити свідок в суді. І прочитав, що мені мають ставити якісь конкретні запитання, а я на них маю відповідати, – пояснює Олександр.

– Що значить «гуглити»? – уточнює Писанець.

– Ну, це коли ви вписуєте у пошуковий рядок сервісу Гугл якусь цікаву для вас інформацію й шукаєте на неї відповідь. Вибачте, я трохи нервуюся, це не зовсім звичні для мене умови, – продовжує Положинський.

– Добре, вас просили допитати адвокати Антоненка. Адвокати, які у вас питання до свідка?, – говорить суддя. Адвокати просять Положинського розповісти, як і коли Андрій Антоненко отримав макет міни МОН-50.

– Ми разом давали концерти на Донбасі. Десь близько сотні. Їздили до військових. Часом заїжджали туди, куди не кожні волонтери добиралися. І для військових було важливо, що до них приїжджають артисти. Щоб ви розуміли сам процес: ми не завжди точно знали, де ми перебуваємо. Тому що виступів було багато. Але військові дякували нам за це, як могли. Командири підрозділів давали нам офіційні подяки. Бійці підписували прапори. І у мене, і у Андрія таких речей десятки, певно. А часом вигадували інші подарунки. Це було на початку літа 2016-го, точніше не скажу, не лишилося записів про це. Після одного з виступів Андрію подарували міну. Я коли це побачив, і йому, і тому, хто робив подарунок сказав: «Ви що, зовсім з глузду з’їхали?» І сказав, що я таку небезпечну річ в машині возити не буду. Військові покепкували з мене, потім корпус міни відкрили і показали, що вона порожня. Тобто та міна не була небезпечною. Мені також пропонували такий подарунок, але я відмовився. Я не сприймаю зброю. Навіть якщо вона не становить загрози, – пояснив Положинський.

– Скажіть, а отвори якісь у корпусі міни були на той момент? – спитав прокурор Зузак.

– Нічого сказати не можу. Дуже багато часу пройшло, – сказав Положинський.

Арешт триває

Врешті, суддя зачитав понад 10 заяв від поручителів, які хотіли взяти на поруки Андрія Антоненка й пішов до нарадчої кімнати. На годиннику була приблизно 17:00. Слідом за ним вивели й самого Антоненка. Подихати повітрям пішли й знайомі Андрія. В залі лишилася екс-нардеп Оксана Корчинська, яка в стрім «Всесвітньо-броварського телебачення» розповідала, що в Україні виник феномен зузаків. Мовляв, як свого часу прізвище Тітушко стало загальним словом для позначення явища спортсменів, які за гроші б’ють людей чи виконують інші накази замовника. Так і Зузак нібито має стати загальновживаним словом для прокурорів, які апелюють сумнівними доказами. Як от мемами про гітлерів. Приблизно за десять хвилин до зали зайшов прокурор. А за ним – його помічники.

– О, Зузак. І маленькі зузаки, – одразу переключалася Корчинська на представника державного обвинувачення.

– Пане Зузаку. Ви, звісно, такого видумали з цими картинками. У нас такої фантазії нема. Зате ви тепер стали дуже відомі. Навіть ВВС написали про ваші «докази» з дідами морозами, – сміючись говорить до прокурора одна з волонтерок.

– Пане Зузаку. Як давно ми з вами не бачилися. Як у вас справи? Щось давно ми не спілкувалися. Хоча знаєте, моя французька не дозволяє мені висловити все, що я думаю з приводу того, що в цьому суді відбувається. І про вас також. Я ж культурна людина, – звертається до прокурора чоловік з групи підтримки Антоненка.

Прокурор посміхається і киває головою, час від часу щось тихо відповідаючи своїм опонентам. До зали заводять Андрія. Одразу у скляний «акваріум». Музикант час від час нервово погладжує бороду й переговорюється із своїми колегами по роботі.

– Андрюха! З сім’єю все добре! Хлопці за цим стежать. Не переживай. Все буде добре, – говорять чоловіки до Андрія. Той киває.

До зали заходить суддя Писанець. На годиннику приблизно 17:30. Розмови стихають. Він, як і в попередні рази, читає коротку ухвалу, ковтаючи закінчення слів. Антоненка лишають в СІЗО іще на два місяці – до 4 квітня. Власне, до моменту завершення термінів розслідування. Суддя впорався з читанням за хвилину й у супроводі охорони лишає приміщення.

– Ганьба! Гроші відпрацьовуєш, так? – кричать йому в спину присутні.

Слідом за суддею йде і прокурор.

– Це не суд, це якийсь… Зузак! Ей, Зузак! Сподіваюся тобі сьогодні добре спатиметься! Щоб ти здоровий був! – кричать йому через стіл присутні.

Антоненко надягає куртку. Розвертається спиною до акваріума. Просовує руки назовні. На зап’ястках замикаються наручники.

– Free Riff! – кричать люди в залі

Антоненка виводять у коридор.

– Андрюха! Ти тримайся! Тримайся! – намагаються докричатися в до чоловіка його друзі й знайомі.

Судова охорона виганяє всіх із зали засідань.